Василий Бережной - Людина-маятник (на украинском языке)

______________ * Бiлок, здатний придушувати вiруси iнфекцiйних захворювань.

- А що, коли ввести iнтерферон, Флорiко? Метелики її повiк радiсно змахнули крильми.

- Оце iдея! Iнтерферон - це ж чудово!

- Але чи згодиться Альбiна? Вона така налякана...

- Хто наляканий? - Дiвчина стенула плечима. - Анiскiлечки. Цi експерименти їй потрiбнi для докторської.

- Ну, якщо так... Хоча й не похвалилась.

- Нi-нi, - Флорiка припала до грудей, - не треба Альбiни!

- Чому? - здивувався ошелешений Лавро. - Та отак - не треба, i все.

Лавро погладив її по м'якому волоссю, як дитину.

- Дивно... В неї такi вправнi руки i зiрке око. Що ти проти неї маєш?

Флорiка знiтилась, не знала, що й сказати. От не лежить її душа до Альбiни - i край.

- Ну, знаєте, окремi штрихи... Нещира вона, потайна. Ви, може, й не повiрите... Я помiтила: чим гiрший ваш стан, тим кращий у неї настрiй. Експеримент, на її думку, удався повнiстю, розумiєте?

Доктор Лавро на те лише гмукнув щось невиразне, пiшов за ширму, переодягнувся в смугасту пiжаму, що висiла на ньому, як на кiлку. В постелi натягнув на себе бiле простирадло i, склавши на грудях руки, заплющив очi. Флорiка здригнулась: мрець!

- Будете вже спати? - запитала.

- Та нi, дiвчинко, давай обмiркуємо становище Може, й справдi обiйдемось без Альбiни?..

Губи у Флорiки смикнулися, дiвчина не змогла стримати посмiшки.

- Авжеж! Авжеж!

- Я ось як думаю: штами мiкробiв, якi вироблятимуть iнтерферон, можна буде ввести пiдшкiрно, наприклад, пiд лопатку...

- Просто i ясно! - Флорiка з задоволенням скористалась його улюбленим виразом.

Лавро кволо посмiхнувся:

- Завтра попросимо в академiка препарат.

Флорiка пiшла до своєї палати в гарному настрої - вперше за цi мiсяцi. Надiя пiдтримує людину хоч у якiй скрутi.

Чи потрiбно детально розповiдати, як вiдмолоджувався доктор Лавро? Не за день i не за два, звичайно, але сила пiсля введення гамма-iнтерферону прибувала кожної митi. З'явився апетит, пожвавiшала хода. Почав набирати вагу.

- Просто i ясно, - сказав у вiдповiдь на захоплення Флорiки. - Iмунна система працює оптимально.

Тепер у щоденник записував тiльки приємнi звiстки:

"Щаслива рука у Флорiки! Старiсть вiдступає з усiх життєво важливих пунктiв, вузлiв i центрiв. Полiпшилась робота серцево-судинної системи, органiв дихання, активiзувалися обмiннi процеси. Приємно молодiти!"

Молодiсть верталася, як в уповiльненiй кiнозйомцi, тiльки кадри прокручувалися назад.

Альбiна ходила похмура, дратiвлива; "флорiкання" їй так дошкуляло, що одного разу не стрималась:

- Даремно радiєте, органiчних змiн iнтерфероном не вилiкуєш...

У Флорiки захмарилось лице, глибоко в очах пiд густими вiями темнiв сум. По всьому було видно - дiвчина потерпає за свого доктора Лавра. .Вiн же, власне, вилiкував її вiд невилiковної недуги! Та й уся їхня лабораторiя прихильно i доброзичливо стежила за перипетiями Лаврової "гри з Природою". От лише Альбiна...

Тим часом фiльм про омолодження демонструвався далi i нарештi дiйшов до останнього кадру: доктор Лавро став майже таким, як був перед початком свого експерименту. В усiх вiдлягло вiд серця: старiсть вiдступила!

- Просто i ясно, - посмiхався Лавро до Флорiки. - Гру ми виграли, хоч Природа уперто боронилася!

Помолодiлий учений був на пiднесеннi: в особистому планi - взаємнiсть Флорiки (вони вирiшили одружитися), в науковому - залишалося систематизувати багатющий матерiал i написати монографiю. Вважав своїм обов'язком також допомогти Флорiцi в роботi над кандидатською. Авторитетнi вченi не мали сумнiву, що доктор Лавро - завтрашнiй академiк. Лише Альбiна не приховувала невдоволення, мабуть, образилась, що нiхто її участi в експериментi не вiдзначав.

Уже був призначений день реєстрацiї шлюбу, Флорiка примiряла чудову сукню з бiлого шовку i таку ж бiлоснiжну фату - в цьому нарядi та ще й у вiнку вона була просто чарiвна. Певне, вiдчувала це й сама, бо довго крутилася перед люстром. А тодi, тяжко зiтхнувши, сiла бiля вiкна й чомусь зажурилася. Наче передчувала лихо. Задзвонив телефон - аж здригнулася,

- Ти не хвилюйся, дорогенька, - кволим голосом обiзвався Лавро, - я щось трохи занедужав...

- Якi симптоми?! - скрикнула Флорiка.

- Симптоми старостi...

- Зараз приїду. - Флорiка поклала трубку i почала скидати весiльне вбрання.

III.

- Цей напад - наче пенальтi, - пробував жартувати Лавро. Вiн знову лежав у своїй палатi, вкритий бiлим простирадлом. - Тут гол невiдворотний. Два - один на користь матiнки-Природи. Просто i ясно.

Флорiка заклiпала повiками i нiчого не сказала. їй не подобалось, що доктор, такий талановитий учений, зводить усе до якоїсь гри.

- А може, це звичайна хвороба? Ну, скажiмо, грип.

- Нi, золотко, iнфекцiї не виявлено. Це розлад гомеостазу*.

______________ * Гомеостаз - сталiсть внутрiшнього середовища органiзму.

- То що - знову iнтерферон?

- Та ось побачимо. Генна iнженерiя має досить великий арсенал засобiв, ти ж знаєш. Я хочу запросити ще геронтологiв.

- Це iдея,- обличчя Флорiки прояснiло.- Там є чудовi фахiвцi. Я ось прочитала в реферативному журналi...

Доктор Лавро мовчки слухав її мiркування, одразу вловивши, до чого йдеться. Тому, коли вона виговорилась, пообiцяв:

- Не хвилюйся, люба, Альбiни я не запрошу.

Тiєї ночi довго не мiг заснути, лежав розбитий i безсилий. Круговерть думок то пiдносила до галактик, то кидала в глибину живої молекули. Наказував собi заснути, не думати зовсiм, але... Думки напливали, нiби хмари з-за обрiю, i не можна було спекатися їх, сховатися. Виринали й виринали. 1 наче це й не його мозок працював, а чийсь iнший, вiн тiльки спостерiгав збоку, вiдсторонено. "Скiльки проблем! Скiльки запитань без вiдповiдей! Ось хоча б... Та навiщо ламати голову? Однаково ж не докопаєшся, якi сили лiплять i живлять ген, мiкроскопiчний бiлковий ланцюжок... їх тисячi в живому органiзмi, це грандiозна система, справжнiй тобi зоряний космос. В космiчних формуваннях - iєрархiя, а тут? Чи є серед генiв головнi й допомiжнi? Досить. Спати, спати, спати... А все ж таки, як ген передає команду клiтинi, як вiн керує велетенським комбiнатом? Як це здiйснюється? Якi тут бiохiмiчнi контакти? Як та якi... Можеш "якати" скiльки завгодно... Хоч би трохи поспати... От iще таємниця: програма життя органiзму здiйснюється незалежно вiд свiдомостi... Скiльки ще кодiв не розшифровано... А де, власне, взявся генофонд на планетi?.. Як..."

Нарештi сон вiйнув на Лавра темним крилом, чоловiк зiщулився, огорнутий якимсь предковiчним страхом. Так, певно, вжахнулася первiсна людина, пiдвiвши голову i зазирнувши в океан Космосу. Вiдчув себе таким малесеньким, що годi й сказати. А проте - стиснув кулаки i посварився в небо:

- Гра ще не закiнчена! Я ще заб'ю гол!

У вiдповiдь пролунало зi смiхом:

- Ну що ж, дай боже нашому телятi вовка з'їсти!