Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке)

У прогалинi мiж кущами Грубер побачив рухливу тiнь. В багряному свiтлi Проксими на сильних заднiх ногах стояв велетенський звiр з непомiрно великою головою i короткими переднiми кiнцiвками.

Гнаний iнстинктом самозбереження, Грубер стрiмголов кинувся назад.

- Ящiр!.. Ящiр!.. Тiкаймо! - волав вiн одчайдушно.

Краус люто затиснув йому долонею рота:

- П'яниця! Оцi твої галюцинацiї призведуть нас до нещастя! Я тобi... Я... я... - Останнi слова застряли йому в горлi. Як загiпнотизований, вiн витрiщив очi на потвору, що загрозливо височiла проти неба над берегом.

Мак-Гардi зопалу натиснув на спусковий гачок рушницi. Тишу ночi розiтнула черга.

Втiкачi чкурнули чимдуж назад. Звiр захитався, пройшов кiлька крокiв. На березi втратив рiвновагу i поволi посунувся в воду. Кiлька разiв ще судорожно здригався i зник у глибинi.

- Бачиш, адже казав я тобi, що тут повно ящерiв... Давай повернемось додому, в гори...

- Заткни пельку! - люто зашипiв Краус з густого чагарника. Стрiлянина, певно, потривожила все селище!

Грубер уперто труснув головою i, не озираючись, почвалав до човна.

- Стiй, занапастиш себе i нас! - розпачливо гукнув Краус. - На рiчцi квартяни побачать тебе як на долонi.

Але Грубер iшов далi, як сомнамбула.

- Та чого ти з ним панькаєшся?! - Мак-Гардi повiльно пiдняв рушницю.

Краус вибив зброю з його рук:

- Ти збожеволiв?! Чи не бачиш, що вiн п'яний? Ти хочеш, щоб ми лишились отут тiльки вдвох? Тодi давай пострiляємо один одного, та й буде кiнець усiм мукам...

Вiн побiг за Грубером, приглушив його ударом у потилицю i вiдтягнув у кущi.

- Що ж тепер? - запитав глухо Мак-Гардi.

- Чекати. Зараз бiльш нiчого не вдiєш. Побачимо, що вiдбувається в селищi.

Вони лягли поруч приглушеного Грубера, сторожко прислухаючись.

У Мак-Гардi поморочилося в головi. Очi злипались вiд утоми. Вiн непомiтно засинав. А Краус, навпаки, був збуджений до краю. Щонайменший шерех впливав на його напруженi нерви, як електрична iскра. Груди йому стискував страх, кров оглушливо стукала в скронi.

- Не спи... - з несподiваною нiжнiстю доторкнувся вiн до Мак-Гардi. Нiде анi шелесне. Квартяни сплять, мабуть-таки, мiцно або ж вони взагалi глухi - бiс його знає!

- Скорiше за все, гадаю, нiч для них служить днем, i всi вони десь у мандрах, - мiркував сонний Мак-Гардi. - Вдома лишилась сама сторожа, а з нею ми якось домовимось...

- А можливо, вони навмисне не виявляють себе, щоб заманити нас у пастку. Вскочили ми в халепу. Повертатись зараз не можемо, бо вони перестрiляють нас на рiчцi, мов зайцiв.

- Почекаємо до ранку та й пiдемо в селище, не криючись, щоб показати їм, що не маємо лихих намiрiв.

Краус погодився. Вiн пiдповз до човна, вибрав з нього найцiннiший вантаж i розiклав у чагарнику навколо себе, щоб мати пiд руками. Мак-Гардi тим часом заснув.

Напруження в Крауса не спадало. Темрява гнiтила його; йому ввижалось i вчувалось те, чого й не було насправдi.

Ось йому почало здаватись, що великi кулi на високих пiрамiдах в селищi засяяли... Спочатку вiн i це сприйняв як обман зору, як наслiдок перевтоми, але незабаром пересвiдчився в реальностi явища. Справдi: кулi спалахували ясно-блакитним свiтлом, згасали, потiм знову загорялись червоним, жовтим...

"Квартяни, мабуть, сигналiзують..." - подумав Краус i ще дужче притиснувся до землi. Мак-Гардi вiн не будив, щоб уникнути розмови, яка могла б зрадити схованку. А кулi сяяли щораз iнтенсивнiше; вони тепер спалахували хаотично, рiзними барвами.

Поринувши у спостереження, Краус не звертав уваги на далекий приглушений гуркiт. Та ось незвичайнi звуки почали швидко наростати. Глухо гримнуло, - та ще й так, що аж задвигтiло все довкола.

Краус злякано озирнувся i закам'янiв: на обрiї, чiтко окреслюючи вершини гiрського пасма, до неба зводились палахкотливi язики вогню.

Загримiли новi удари - ще сильнiшi. Помiтно заколивалась земля. Мак-Гардi прокинувся i, забувши про обережнiсть, спросоння загорлав:

- Що сталося?.. Нас обстрiлюють?.. Нас виявили?

Краус притиснув його до землi:

- У наших горах стався вибух вулкана... Наша "Ластiвка", мабуть, загинула...

Мак-Гардi лiг навзнак i втупив байдужий погляд у небо. Повiльно витягнув з кишенi "горiлчаний" банан, надкусив його.

Краус безпорадно знизав плечима.

***

Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв i здивовано клiпав очима. Мак-Гардi поплескав його по плечу:

- Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе...

- Ну, що ж, ходiмо... - сказав пригнiчено Краус, пiдводячись.

- Раз мати породила, раз i помирати! - спробував посмiхнутись Мак-Гардi. Грубер, нiчого не розумiючи, покрутив головою i почвалав за своїми приятелями.

Незабаром вони дiйшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр пiднiмався над рiвниною. Нерiшуче зупинились i в захватi дивились на незвичайнi будови.

В ясне блакитне небо здiймалися чотири стрункi, гладенькi пiрамiди метрiв на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лiвому розi вимощеного чотирикутника стояла трохи бiльша пiрамiда без таємничих куль, а праворуч - найдивовижнiша будова з усiх: велетенська пiвкуля, на якiй було прилаштовано три конструкцiї з широкими спiралями, - тi, що, як виявив Краус при першiй розвiдцi, непомiтно й безперервно змiнювали свiй напрям.

- Я нагадую собi тут Наполеона перед єгипетськими пiрамiдами! бадьоро вигукнув Мак-Гардi, щоб заглушити свiй страх. - Менi здається, що й цi будови є тiльки пам'ятниками славетного минулого Кварти. Нiде анi душi; нiде нi вiкон, нi дверей. Як тут можуть жити люди?

- Ти наївний! - засмiявся Грубер. - Цi люди на вигляд зовсiм iншi, анiж ми. Може, вони зовсiм не дихають або й справдi невидимi... - додав вiн тихше.

Краус заперечливо махнув рукою:

- Безглуздя! Кулi вночi не сяяли самi собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать з допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходiмо краще далi. Може, хтось вийде нам назустрiч, або виявимо який-небудь хiд до примiщень.

Грубер перший скочив на помiст i пiшов нетвердим кроком. Обидва приятелi рушили за ним. Нiде нiщо не ворушилось, тiльки вiтер свистiв у дивних конструкцiях.

Бiля найвищої пiрамiди зупинились. Мак-Гардi обережно доторкнувся до її стiни:

- Скидається на бетон, але це не бетон...

- Шкода, що тут немає необхiдних приладiв, - позiхнув Краус, який з усiєї сили боровся з втомою пiсля тривожної безсонної ночi.

- То поклич Навратiла з Молодiновою! - насмiшкувато сказав Мак-Гардi. - Вони тобi всi оцi загадки розв'яжуть враз. Оглянемо краще будову з усiх бокiв.

- Ти був правий! - вигукнув Грубер, що весь час iшов перший. - Ця штука, безперечно, рухається,- показав вiн на велику пiвкулю, що виступала низько над землею з похилої стiни.