Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке)

Вони вчепились у неї всi втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на мiлiметр. Спробували обернути навколо осi - наслiдок був такий же.

- Розстрiляємо її! - запропонував Грубер.

- Погукаємо, - може, все-таки хтось обiзветься... - сказав Мак-Гардi.

Але нiхто не озвався на їхнi крики.

Нарештi Краус виявив на стiнi невеликий рельєф, який складався з трьох пiвкуль на вершинах правильного трикутника. При бiльш уважному оглядi вiн встановив, що пiвкулi зроблено з iншого матерiалу, анiж основна дошка рельєфу.

- Ура, замок скарбницi знайдено! - Тепер тiльки шифр - i ми вiдчинимо неприступну касу!

Припущення Крауса пiдтвердилось. Пiсля багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механiзму. Тiльки-но вони притиснули всi три маленькi пiвкулi одну до одної, як велика куля в стiнi пiрамiди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонiв широкий круглий отвiр.

Втiкачi затамували подих i злякано чекали, що буде далi. Кожна хвилина здавалася їм вiчнiстю.

- Ну, от i все. Зайдемо! - опам'ятався нарештi Грубер.

Мак-Гардi нервово пiдняв пiдборiддя i пересмикнув плечима:

- Справдi, чого нам зволiкати? Але ти не пiдеш перший, ти п'яний! вiн вiдштовхнув Грубера i полiз на черевi в пiрамiду.

Краус i Грубер, зазираючи в отвiр, напружено прислухались. Шарудiння незабаром припинилося, всерединi загадкової будови запанувала моторошна тиша.

Нерви Грубера не витримали довгого чекання.

- Пiду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! - сказав вiн погрозливо.

- Нiкуди ти не пiдеш! - заперечив Краус. - Лишишся тут на сторожi. Я полiзу сам... I не роби тут нiяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?

Грубер заперечливо похитав головою.

Краус ще раз суворо глянув на нього i обережно просунувся в отвiр. Вiн одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому мiг просуватись вперед на колiнах.

Коридор кiнчався просторим тьмяно освiтленим примiщенням. Краус обережно зазирнув туди i затремтiв, як у лихоманцi: просто перед ним стояв велетенський ящiр з довгою, скрученою набiк шиєю. Всерединi його тiла блищав скелет, чiтко видний крiзь прозорi м'язи.

Виряченi очi Крауса мимохiть втупилися в ноги потвори. Вони були прикрiпленi до високої пiдставки...

- Тьху, злякався опудала в паноптикумi! - Краус зiтхнув з полегкiстю i зайшов до примiщення.

Все воно було сповнене не менш фантастичними створiннями. Це справляло таке гнiтюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрiсть.

- Мак-Гардi!.. - гукнув вiн неголосно.

Мовчання.

- Мак-Гардi, де ти? Знову мовчанка.

Краус поклав палець на спуск рушницi i невпевненим кроком обiйшов опудало ящера.

Посеред примiщення над пiдлогою висiла величезна куля з рельєфно позначеними континентами на гладенькiй основi, що означала море. В сутiнках за великим глобусом виднiлись прозорi моделi тих крилатих квартян, з якими експедицiя зустрiлась у Долинi вогнiв.

- Це ще дрiбниця! - почулося раптом за спиною у Крауса. - Не лякайся, це я... - Мак-Гардi взяв приятеля за руку. - Зазирни до сусiднього примiщення. Коли побачиш те, що побачив я, зовсiм отетерiєш...

Вони пройшли круглим отвором, i Мак-Гардi мовчки показав угору. Високо над їхнiми головами виднiлась велика пiвсфера, яка, нiби в планетарiї, сяяла тисячами дрiбних зiрок. Однак в її центрi було те, чого очi людини нiколи не бачили: у повiтрi вiльно обертались одно навколо другого два сонця, а круг них ще повiльнiше рухалось маленьке, що сяяло червоно.

- Жива модель тризiр'я Центавра! - охнув приголомшений Краус. - Моделi сонць нi на чому не тримаються, - додав вiн зачудовано.

- Це ще дрiбниця! Поглянь уважнiше: навколо сонць обертаються планети. Бачиш, як швидко рухаються? I так само вiльно пливуть у повiтрi... Як це можливо!? Який механiзм приводить їх у рух, якщо вони нiчим не зв'язанi з усiм навколишнiм?

Краус раптом здригнувся:

- Повернiмось. Побоююсь, щоб Грубер там чого не накоїв.

Бiля входу в пiрамiду Грубера вже не було. Марно шукали вони його на подвiр'ї та у вуличках помiж будовами. Тiльки бiля великої пiвкулi з спiралями виявили лушпиння "горiлчаних" бананiв.

- Бiда! - розпачливо сказав Краус. - Мабуть, хтось затягнув його всередину, - кивнув вiн головою в напрямку входу, подiбного до того, який вони виявили в найбiльшiй пiрамiдi.

Пiсля короткого вагання вирiшили пiти на розшуки.

Вхiд у простору будову з спiральними конструкцiями був ширший, анiж у пiрамiду, так що мандрiвники могли просуватись вперед не нахиляючись.

В кiлькох мiсцях коридор перетинали труби, що йшли кудись у глибину землi.

Що далi просувались втiкачi, то дужче охоплювало їх почуття, нiби вони втрачають грунт пiд ногами. їхнi тiла легшали й легшали. А в кiнцi коридора, перегородженого низенькими поручнями, вони раптом вiдчули, що зовсiм втратили вагу; притягання планети на них не впливало - так само, як i в мiжзоряному кораблi. Вони судорожно тримались за поручнi, скеровуючи прожектори перед себе.

З темряви перед ними проступило просторе примiщення сферичної форми. Посерединi кiлькома мереживними балками була прикрiплена куля з блискучого металу. Як променi, до неї збiгалось кiлька труб.

Краус нахилився через поручнi, але одразу ж злякано вiдсахнувся.

- Хтось летить прямо на нас... - прошепотiв вiн ледве чутно i швидко попростував до виходу.

- Це Грубер, не бiйся!

I справдi, за хвилину перед входом у примiщення з'явилась людина, яка пливла повiтрям. Вона була звернена до своїх приятелiв спиною, нiби й досi їх не помiчала.

Краус погукав, але Грубер навiть не поворухнувся i байдуже продовжував свою дивну подорож понад стiнками печери.

Обидва стежили за ним, як за привидом.

- Можливо, його приглушили?.. Треба його якось рятувати, - прошепотiв Краус. - Зачекай тут, я збiгаю по трос...

- Нiкуди не ходи, це даремно: вiн знову пiдпливе до нас. Поглянь, обертається навколо кулi, немов супутник...

У Крауса вiд такого байдужого порiвняння аж мороз пробiг по спинi, але вiн нiчого не сказав.

Нарештi тiло Грубера знову наблизилось. Мак-Гардi втягнув нещасного до коридора i присвiтив у обличчя.

- Мертвий...

- Справдi, мертвий... - пiдтвердив Краус, коли уважнiше оглянув нерухоме тiло. - Вбитий електричним струмом Свозилова ще могла б оживити його...

Вiн схопився за голову:

- Прокляте життя!.. Повернiмось краще до наших, бо iнакше ми тут, безперечно, збожеволiємо! Або загинемо так само, як i вiн.

Роздiл XVII

Приборканий

вулкан

Життя у пiдземеллi ставало дедалi небезпечнiшим. На будiвництвi житла на Накритому столi боролись за кожну хвилину. Тiльки-но вивершили дах, як туди одразу ж перевели всю обстановку спалень, лабораторiй та клубу.

- Першу перемогу здобуто, друзi! - урочисто сказав Навратiл на невеличкому бенкетi з цього приводу. - Ще кiлька тижнiв тому ми часто зiтхали: "Ох, куди подiлись тi часи, коли свiтом ковбаси лiтали!". А сьогоднi вже...