Генрих Альтов - Ослик i аксiома (на украинском языке)

- ...Прогнозування практично, як правило, розраховують на щасливу криву. - Антена креслить на столi лiнiю, яка пiдiймається вгору. - Звичайно, люди, котрi займаються прогнозуванням, знають, що мусять бути стрибки. Але передбачити їх (термiни, величину i таке iнше) не можуть. Тому практично прогнозування провадиться у виглядi щасливих безперервних кривих. А розвиток - у широкому значеннi - йде iнакше: крива, розрив, стрiмкiша дiлянка, яка вiдповiдає появi чогось принципово нового, потiм знову розрив, i знову крива йде ще стрiмкiше. Складання далеких прогнозiв дуже важке. Без машини не обiйдешся. Людинi доводиться мати справу з велетенським обсягом iнформацiї, долати безлiч звичних уявлень. Пам'ятаєш, як Едгар По змальовував майбутнє повiтроплавання? Величезна повiтряна куля на двi тисячi пасажирiв... Дуже характерна помилка. Ми мимоволi часто прогнозуємо кiлькiсно: збiльшуємо те, що вже є. А треба передбачити нову якiсть. Треба знати, коли вона з'явиться i що дасть. Згода?

Я вiдповiдаю, що так, згода, i запитую, чому вiн працює на заводi iграшок.

- Викладай, що трапилось?

- Нiчого. Нiчого особливого. Вчився в аспiрантурi. Потiм залишив. А на заводi... Що ж, на заводi добре. Робота цiкава. I потiм мотлоху там сила-силенна, - вiн пожвавiшав, - можу брати все, що треба.

Ясно. Цей добряга одержав звалище i щасливий. Я вiзьму Антену в свою лабораторiю. Ну звичайно! Як я про це вiдразу не подумав?

- Отже, ти працюєш дома?

- Так навiть зручнiше. Нiхто не заважає...

Вiн багатослiвно змальовує перевагу роботи в домашнiх умовах. Не знаю, на кого я бiльше сердитий - на Антену чи на тих невiдомих менi людей, якi зобов'язанi були розгледiти його талант.

- Збирання прогнозуючої машини дома. Двадцяте столiття. Дикун!

- Адже вона не дуже складна. Ось розробити алгоритм було дiйсно важко, а машина... За iдеєю перша машина завжди проста. Ускладнення починаються потiм. Знаєш, перший радiотелескоп у Гарвардi змайстрував тесляр з дошок, i коштувало це всього-на-всього чотириста доларiв. А першi обчислювальнi машини було зроблено з дитячого "Конструктора"... Взагалi це не має значення. Ми якось плутано розмовляємо, адже я ще не сказав основного. Розумiєш, яка пригода: я розв'язав на машинi iншу задачу, зовсiм iншу. Але вiдповiдь, здається, пiдiйде i для твоєї проблеми.

- Яку задачу ти розв'язував?

- Бачиш, машина в мене невелика. Я втис її в одну кiмнату.. З самого початку довелось лiпити машину стосовно до питання, яке мене цiкавило Елементи пам'ятi дуже мiсткi, на бiоблоках, кращi з iснуючих, з готовою iнформацiєю. I все одно на шiстнадцяти квадратних метрах багато не розмiстиш Звiдси вузька спецiалiзацiя: машину розраховано лише на одне питання. Влiтку я почав її розбирати...

- Стiй. Яке питання ти поставив машинi?

- Бачиш, - Антена мнеться, зазирає менi у вiчi, - я довго вибирав, ти не вважай, що це фантазування, я шукав вузлову проблему.

- А конкретно?

- Проблема повернення. Польоти до зiрок. Ну, ти мусиш знати. Класична проблема повернення: на кораблi збiгло п'ять чи десять рокiв, а на Землi сто або двiстi. Повернувшись, люди потрапляють в iнший свiт. їм важко, може, навiть неможливо жити в цьому свiтi. I потiм вони прибули з вiдкриттями, якi на Землi вже давно здiйснили без них. Польоти втрачають сенс.

- Класична проблема повернення. Припустимо. Але чому нею треба займатись одинцем?

- А що тут робити колективу? Ну що робив би iнститут?

- Влаштовують же на цю тему конференцiї...

- Нi, ти сплутав: були конференцiї з мiжзоряного зв'язку. А перельоти на мiжзорянi дистанцiї вважаються нездiйсненними. Практично нездiйсненними. Про що ми говоримо! Нема жодного iнституту, жодної лабораторiї, жодної групи, якi спецiально займалися б цiєю проблемою. Та й як займатися? Спочатку потрiбно знайти якiсь опорнi iдеї. Знайти, розвинути, довести, що це не марення...

- Ти можеш працювати над iншою проблемою, а у вiльний час...

- Нi! - Антена заперечливо змахує руками. - Не можна вiдхилитися, треба думати на повну потужнiсть.

?

В автобусi, на спiтнiлому вiконному склi, Антена креслить схему, пояснюючи будову своєї машини. За вiкном миготять пригашенi снiгом нiчнi вогнi, i вiд цих вогнiв, вiд їхнього руху схема здається об'ємною, дiючою, живою.

Тепер я не маю сумнiву в машинi. Незрозумiло iнше: якщо машину було зiбрано, якщо вона працювала, чому про це нi гу-гу?

- А як же? - дивується Антена. - За iдеєю i мусить бути тихо. Ну, уяви собi початок столiття. Авiацiя робить першi кроки. Незграбнi лiтаки нарештi пiдiймаються в повiтря... Уявляєш, на загальне захоплення вони злiтають на сто чи навiть на двiстi метрiв. I ось з'являється дядько, схожий на мене, i починає запевняти, що через сорок чи п'ятдесят рокiв гвинтомоторнi лiтаки застарiють, настане ера реактивної авiацiї. Кого зацiкавило б таке повiдомлення?..

Вiн несподiвано замовкає, потiм питає, дивлячись убiк:

- Ада лiтала на реактивних?

- Взагалi, так, на реактивних. Але там, у Гiмалаях, розбився вертолiт. Освоювали нову лiнiю.

Цей автобус ледве повiє. Ось вiн гаки застарiв не лише морально.

- А чому ти вирiшив будувати прогнозуючу машину?

- Просто одного разу я змiркував: цiкаво, яким буде двадцять перше столiття? Адже це цiкаво; ти ж сам казав, що iнколи хочеться висунути нiс у четвертий вимiр.

Ось воно що. Одного чудового дня Антена, завжди зайнятий своєю електронiкою, озирнувся i здивовано зауважив, що навколо цiлий свiт, який о, велике вiдкриття! - навiть має своє минуле i майбутнє... Минуле, ясна рiч, похмуре: громадяни не вмiли робити простих супергетеродинних приймачiв. Зате попереду велике майбуття. Все буде пiдпорядковано радiо: радiоастрономiя, радiохiмiя, радiобiологiя, можливо, навiть радiоматематика. I Антена обрав найпростiший спосiб побачити цей радiосвiт: побудував прогнозуючу машину.

- Та нi, зовсiм не так!

На нас озираються: надто вже енергiйно Антена розмахує своїми довгими руками.

- Нi... Менi захотiлося довiдатись, що робитимуть люди. Ось! Тут безлiч рiзних питань, але всi вони врештi-решт зводяться до одного. Ну, розумiєш, як меридiани перетинаються на полюсi. Справа в тому...

- Бути чи не бути. Знаю. Тихiше.

- Ти послухай. Або приступний нам свiт обмежений сонячною системою, i лишається тiльки обладнувати цей свiт, або можливi польоти до зiрок, i тодi безмежний простiр вiдкритий для дiяльностi людини.

- М'яко кажучи, питання не надто актуальне. Так би мовити, не пекуче.

- Чому? Вся iсторiя людства - це процес розширення кордонiв нашого свiту. Навчились будувати кораблi - завоювали океан. Винайшли лiтаки завоювали повiтря. Створили ракети - почалось завоювання сонячної системи... А що далi? Адже це потрiбно знати...

Що ж, по сутi, Антена має рацiю: наш свiт може iснувати лише в розвитку. Якщо вiн замкнеться в якихось кордонах, постане загроза виродження. З часiв Уеллса на цю тему написано силу-силенну романiв. Але нам ще, ой, як далеко до кордонiв сонячної системи! Перед нами тисячi iнших проблем, пекучих, невiдкладних.