Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке)

- Щиро кажучи... я просто не знаю, що вiдповiсти...

- Так, щиро... Я вам вiрю, що це щиро, Анiто, - притишено загомонiв Туо. - Ви одна, поки що тiльки одна людина цiєї планети, яка поставилась до мене щиро i чесно. Сподiваюсь, Анiто, що ми будемо спiльниками i ви не розчаруєтесь. Ну ж бо веселiше дивiться на свiт!

Вiн зупинився, узяв її обома руками за плечi, обернув до себе i доторкнувся щокою до щоки, ледь-ледь торкнувся, нiжно, несмiливо. Анiта вiдчула, як по всьому тiлу прокотилась тепла хвиля, як раптом стало важко дихати i серце забилося частiше.

- Анiто... Анiто... Ви...

Вiн ще раз прихилився до неї, а тодi вiдштовхнувся i пiшов не оглядаючись. Анiта погладила долонею щоку, наче хотiла впевнитись, що вiн доторкався. Стояла i все дивилася вслiд, аж поки Туо, а за ним i сержант не зникли за масивними дверима приземкуватого корпусу.

9

Мати вiдразу щось вiдчула, її чутливе око вловило якусь змiну у настрої доньки. I Анiта це помiтила. То, бувало, мама поставить супницю на стiл i робить щось своє, зрiдка перекидаючись словом, а це й собi сiла до столу, поглядає на дочку трохи насторожено, очiкувально. А що їй може сказати Анiта? Що, власне, сталося? Майже нiчого, та таки ж нiчого, зовсiм нiчого. Анiта їсть i удає, що не помiчає маминої цiкавостi. Хочеться усмiхнутися, але стримується. Нарештi змилостивилась:

- Чого це мама так поглядає?

- Добре, добре, кiзко, їж, зараз ми про все дiзнаємось!

Ну, звичайно ж гороскоп! Скiльки й пригадує Анiта, мамi - пiсля смертi батька - завжди допомагав гороскоп. Ось i зараз. Мама вмощується у великому старомодному, але зручному фотелi, кладе на колiна газети. Пожовкле, як осiннiй кленовий листок, обличчя її зосереджене, глибокодумне.

- Ось нам усе гороскоп розповiсть! - гортає газету. - Так... Ти, значить, народилася восени, сьомого жовтня... Так... Пiд знаком Терезiв... Ну, от, прошу: "Чудовий день, повний сонця i радощiв, у тому числi, i з сентиментальних мотивiв. У роботi можете добитися великих успiхiв та матерiальних вигод i мати задоволення в усiх сферах". Ну, що, пустунко?

Анiта прихилилася до мами:

- Це правда: радощi були!

- От бачиш, кiзко...

Та й справдi, хiба це не радiсть - ласка Туо, його доторк i отi слова... Невже Туо полюбив її? Ну, так, вiн же й говорив про це. А може, то iз спiвчуття?

- А як мама вважає - сузiр'я Терезiв щасливе?

- Щасливе, щасливе, пустунко! - Мама пiдвела освiтлене радiстю обличчя. - А... вiн... пiд яким сузiр'ям народився?

- Вiн? - Анiта випросталась. Ну, й хитрюча ж мама, хiба вiд неї можна щось утаїти?.. - Вiн, щоб знала мама, народився в сузiр'ї Лiри...

- Так, значить, сузiр'я Лiри... А в якому мiсяцi?

- Мiсяця не знаю. Вiн, бач, народився не на Землi пiд сузiр'ям Лiри, а в самому сузiр'ї...

Мама облишила газети i запитливо поглянула на дочку.

- Мамi дивно? - нiяково усмiхнулась Анiта. - Менi самiй не вiриться. Але вiн так твердить. Ах, коли б мама бачила, як вiн дивиться на те сузiр'я!

- Це, може, той, що пiдбили в Сахарi? Що ти носила йому книжки?

- Той самий. Чого мама так спохмурнiла?

- Ну, вiн же хворий...

- Уже видужав! Правда, його тримають в психiатричцi...

- От бачиш.

- Але хай мама не думає, що вiн божевiльний, зовсiм нi. Вони самi добре знають, що вiн цiлком здоровий. Хочуть, щоб признався... вважають шпигуном...

- Це ще гiрше, - зiтхнула мама. Помовчала, а тодi знову взяла вечiрку. - Який же взяти йому знак зодiаку?

- Може, червневий? У червнi вiн з'явився над Сахарою.

- Нехай червень. Так... Знак Рака. Ось маєш: "Здiйснення великих задумiв натрапляє на великi перешкоди. Ризикована операцiя може закiнчитись успiшно. У сферi почуттiв можна сподiватись на взаємнiсть".

Прочитавши гороскоп, мама звеселiла.

- Непогано! I головне, бачиш, як твiй i його... збiгаються?

Анiту й саму вразив дивовижний збiг.

- Ну, добре, добре, а то мама як вiзьме собi в голову... А який вiн вольовий, коли б мама знала! Змусив сержанта пробачитись передi мною. Той грубiян дозволив собi нетактовнiсть, так вiн як подивився на нього...

Слухаючи розповiдь Анiти, мама весело смiялася, перепитувала, а в кiнцi сказала:

- Так їх i треба вчити хорошого тону!

Через деякий час знову поглянула на гороскоп. Замислено промовила:

- А що ж то воно за ризикована операцiя?

- Коли б же то знати... - зiтхнула Анiта. - А може, цiкавiше жити, не знаючи, що на тебе чигає завтра?

- Може, й так, - похитала головою мама. - Дай боже, щоб усе було добре. - Швидким жестом сухорлявої руки вона перехрестилася.

Анiта вiдчинила дверi на балкон, кiмнату виповнив притишений шум, а перед очима внизу, помiж темними стелами кипарисiв, по всьому узгiр'ю засяяли вогнi. Голубуватi, золотавi, яскравi, блiдi - все це розсипано так химерно, як зорi на небi. Моря вже не видно, за лiнiєю набережної зяє чорне провалля, неначе тут край свiту.

10

В просторому кабiнетi з широкими вiкнами, куди сержант впустив Туо, було двоє. Лисуватий чоловiк у сiрому костюмi сидiв за письмовим столом i знiчев'я крутив у пальцях щось схоже на чорну авторучку. Лiворуч вiд нього стояв Фраг, поштиво схиливши голову. Коли Туо пiдiйшов до столу, лисуватий пильно подивився на нього, поклав авторучку i запросив сiдати. Туо на мить здалося, що вiн уже десь бачив цi гострi очицi.

Фраг притишено спитав:

- Я не заважатиму розмовi?

- Навпаки, я сподiваюсь, що ви допоможете нам.

Фраг кивнув головою i сiв з лiвого боку столу, навскiс проти Туо.

- Скажiть, це ви надiслали телеграму президентовi республiки? звернувся до Туо чоловiк у сiрому.

- Так, я.

- Менi доручено вислухати вас.

- Я хотiв мати розмову з президентом.

Чоловiк у сiрому вибачливо усмiхнувся, похитав лискучою ручкою мiж пальцями:

- Президент дуже заклопотаний державними справами, прийняти вас доручено менi.

Втрутився Фраг:

- Ви повиннi усвiдомити, Туо, чи як там вас, що президент не має фiзичної можливостi порозмовляти з усiма бажаючими. Вiн не змiг би цього зробити, навiть коли б жив тисячу рокiв...

- Так, так, вiк земної людини короткий... - замислено промовив Туо, але, наскiльки менi вiдомо, я - перший космiчний гiсть на вашiй планетi, i президент мiг би знайти хоч годину...

Фраг i чоловiк у сiрому перезирнулися. Фраг сказав йому:

- Ну от... я вас iнформував... Бачите - вiн знову за своє.

- Вважайте нашу розмову попередньою, - звернувся до Туо чоловiк у сiрому. - Скажiть, про що б ви хотiли говорити з президентом?

- Найперше, звичайно, я хотiв би вiдрекомендуватися, розповiсти про свою мандрiвку, попросити, щоб припинили переслiдувати мене i дали можливiсть поїхати до Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, з трибуни якої я мiг би звернутися до людей Землi.

- Мене iнформували, що вас лiкують, а ви кажете про якесь переслiдування.

- Пiсля катастрофи я цiлком одужав, - твердо сказав Туо. - На якiй пiдставi мене ув'язнили, так, саме ув'язнили в психiатричнiй лiкарнi? Ще раз вам заявляю: i фiзично, i психiчно я здоровий. I ви, докторе Фраг, будете покараний за свої насильницькi дiї...