Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке)

Мозок людини в сомнамбулiчному станi можна порiвняти... з магнiтофоном. Натискуй кнопку, i вiн розкаже тобi все, що записано на його плiвцi!

- Нехай заплющуються, заплющуються очi...

Артистично працює маг! Але й сам вiдчуває втому - вiн прибув сюди лiтаком, голова повна гудiння, та й у гiпнотичному вiддiленнi стомився, груповий гiпноз, хоч i за допомогою ритмометра, дуже стомлює, стомлює, он, бач, i Фраг позiхає, теж, певно, поспав би, поспав би, поспав би...

Оцi останнi слова закрутилися в свiдомостi, як пошкоджена платiвка. Маг м'яко опустився в крiсло, схилився грудьми на стiл i, пiдперши голову рукою, заснув. Пальцi випустили ритмометр, i вiн цокнув об стiл.

Фраг сидiв на стiльцi, звiсивши руки й закинувши назад голову. Ах, яке це блаженство розслабити усi м'язи i дрiмати, дрiмати. Хто це його турбує? Ах, цей Туо, люб'язний, хороший Туо... Просить вiддати дiамант? Будь ласка, берiть, коли вiн вам подобається, та ще й ваш, ну, безперечно, ваш, любуйтеся ним на здоров'я. Правду кажучи, цей камiнь трохи дивний, вiн мене лякав, окремi його гранi показують пустоту, нiщо, ага, саме так - нiщо... Вас цiкавить реєструюча система? Це чудо нашої технiки, вуха i очi, досконалiшi од природних... зараз вимкнуто, маг заперечував, так, так, боїться за свою репутацiю... не знає наших можливостей: якщо треба буде, то запишемо навiть його шепiт з коханкою... Ага, фiрма, яка нас постачає, переконала мене. Пострiлом iз пневматичної рушнички загнали у вiконну раму моєї спальнi маленьку таку стрiлочку - чутливий мiкрофон направленої дiї; а я одяг навушники, слухаю. Притишенi кроки, поцiлунок, смiх дружини: "Мiй вiслюк на службi, заходь, роздягайся..." Так i каже: "Мiй вiслюк..." О, вона в мене дотепна!.. Та я теж. Наступну їхню зустрiч слухала дружина її коханця... Що? Я мушу написати рапорт начальству? Зараз напишу, веселий рапорт напишу, так, починаю: "Вiд вiслюка Фрага. Цим повiдомляю, що я, вiслюк з вiслюкiв, маю дуже примiтивний розум i зовсiм позбавлений уяви. Коли менi говорять про щось незвичайне, страшенно хочеться заревiти, як це роблять мої довговухi родичi. I я вже як упруся копитами, то нiякий здоровий глузд не зрушить мене з мiсця. А тому прошу пiдвищити мене по службi..." Так, дотепно, весело... ха-ха-ха! А ви жартiвник, Туо, я й не знав. Пiдпис? Зараз поставимо й пiдпис, отак, i число. Ось i конверт, заадресуємо, нехай читають. Ви самi вкинете в поштову скриньку? Це люб'язно з вашого боку, Туо... Я вручаю вам i вашу особисту справу, бачите гриф: "Цiлком таємно"? От ви її таємно й викиньте... ха-ха-ха, ну, й комедiя... Переодягнемось? А й справдi, давайте переодягнемось, вам буде до лиця сiрий костюм, а я... знаєте, я хочу покрасуватися у вашому халатi. Ей, маг, дрiмаєш, нi? Ану, хто швидше роздягнеться? Еге-ге, видно, що цивiльна овечка, я вже, я швидше! Прошу, любий Туо, надiвайте його шкiру, сподiваюсь, не подурнiшаєте, о, а менi в халатi як гарно! Гоп-гоп-гоп! Слухай, маг, де твоя виправка? А ще мiй мундир начепив... Потанцюймо! Ледi i джентльмени, Фраг i маг виконують танець вiслюка й овечки! Ко-пи-та-ми, ко-пи-та-ми, ра-ти-ця-ми!..

Чоловiк у сiрому вийшов з кабiнету i, поманивши сержанта пальцем, сказав:

- Санiтари тут? Покличте.

Сержант заглянув у дверi - двоє навкарачки кружляють по пiдлозi - один, у халатi, безперечно, робот, а другий... Фраг! Трухикають, важко хекаючи, ще й бурмочуть:

- Ко-пи-та-ми, ко-пи-та-ми, ра-ти-ця-ми!..

Сержант злякано зачинив дверi i кинувся коридором до парадного. Чоловiка в сiрому вiн бiльше не бачив.

11

Мама читала Анiтi гороскоп:

- День, повний несподiванок... - одiрвала погляд вiд газети, подивилася на балконнi дверi. - Слава богу, сонце вже над заходом...

Анiта встала i пiшла до передпокою.

- Куди ж ти? - здивувалась мама. - Зараз дочитаємо.

- Менi здалося... Мама не чула дзвiнка?

- Нiякого дзвiнка, заспокойся. Ти сьогоднi якась знервована. Може, щось сталося?

- Нi, нi, що це мама вигадує? - Анiта повернулась до столу i навiть зробила спробу посмiхнутися.

- Ну, гаразд, слухай. "День, повний несподiванок..."

- А от же знову щось наче постукало... - Анiта пiдвелася.

- Та нiякого стуку!

Анiта все-таки пiшла, i мама почула, як цокнув замок i брязнув ланцюжок. Невже справдi хтось прийшов? Ще раз цокання i брязкiт - замкнула. Тиша, але мамi здається, що хтось там є стороннiй, вчувається шепiт... Вже хотiла встати, коли дверi передпокою вiдчинилися, i вона побачила коло Анiти чоловiка в сiрому костюмi. Стрункий, на голову вищий вiд Анiти. Нiжно-золотистий колiр обличчя i таке ж волосся. Блакитнi очi, рiвний нiс. Хто це такий?

Неначе боячись, що вона заговорить, Анiта приклала пальця до губiв, а потiм упiвголоса i якомога спокiйнiше сказала:

- Менi здалося. Нехай мама читає гороскоп.

А незнайомець мовчки, не кажучи й слова, почав нишпорити по квартирi. Обвiв поглядом стiни, стелю, уважно подивився на люстру, що розправила три свої рiжки над столом; потiм пiдiйшов до книжкової шафи i почав порпатись у книжках...

"Що це - обшук? Чи, може, який грабiжник? - стривожилась мати. Знайшов до кого..."

Анiта силувано усмiхнулась:

- То як там сказано: день, повний несподiванок? А що там ще цiкавого? Чи не пророчить... якої-небудь приємної зустрiчi?

А сама взяла червоного олiвчика i написала на полях газети: "Це Туо, не бiйся, помовч".

Мама знизала плечима, вiдсунула газету, i рука її легенько затремтiла. Он воно хто - божевiльний Туо... Це справдi несподiванка... Що йому тут потрiбно? Бач, як нишпорить, як заглядає в усi закутки! Оглянув розетки, обмацав спiднизу стiл, перевертає стiльцi, пiшов на балкон, став на плетене крiсло i потягся до верхньої фрамуги. Скочив, повернувся до кiмнати, тримаючи в пальцях якийсь невеличкий, загострений з одного кiнця сiрого кольору предмет. Став коло столу i швидким рухом вiдкрутив з того предмета ковпачок, вийняв дротинку, маленький патрончик i все те розiклав на газетi.

- Бачите, Анiто? - нарештi заговорив Туо, i мама вiдзначила, що в нього приємний густий баритон, - я ж так i думав, що вони не залишать вас у спокої! - А тодi поглянув на маму i вибачливо сказав: - Пробачте, прошу вас, цей мiкрофон дуже чутливий, i... довелося мовчки.

Мама пiдвелася зi свого фотеля:

- Менi дуже приємно...

Обличчя Туо освiтилося усмiшкою, але вiн нiчого не сказав, тiльки злегка потиснув господинi руку.

Анiта доторкнулася кiнчиками пальцiв до срiблястого патрончика:

- А зараз вже... нiчого?

- Я ж його розiбрав. Це ось акумуляторик, це - антенка... Досить компактна штука.

- А як ви...

- Я просто втiк, Анiто.

- Вiд Фрага не так просто втекти. Та ви сiдайте, сiдайте, Туо.

- Зараз я приготую каву, - сказала мама i пiшла на кухню.

Анiта легенько барабанила пальцями по газетi, i деталi мiкрофона-шпигуна ворушилися, неначе живi. Туо поклав долоню на руку дiвчини:

- Заспокойтеся, Анiто, все буде гаразд. Але якби ви бачили Фрага!