Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке)

Господиня, затамувавши подих, вiдхилила круглу кришку вiчка i обережно зазирнула в нього. На ганку стояв пiдстаркуватий чоловiк в чорному костюмi; на лiвiй руцi - плащ, у правiй - портфель. Луїзу портфель трохи вiдлякував, але цивiльний костюм i плащ...

Прочинивши дверi, Луїза якомога спокiйнiше спитала:

- Вам до кого?

Незнайомець окинув її поглядом i сказав:

- Я хотiв би зустрiтися iз Туо... не знаю, на жаль, його iменi... - I, певне, помiтивши, як розгубилася Луїза, додав: - Я археолог...

- Зараз дiзнаюся.- Луїза причинила дверi i, оглядаючись, почапала до їдальнi. Зачепила якесь вiдро чи банку, - здалося, наче хто бахнув з пiстолета.

Марта стала на дверях:

- Що там у мами?

Луїза, нiчого не вiдповiвши, зайшла до кiмнати, зачинила дверi.

- До Туо прийшов якийсь... - прошепотiла. - Каже, археолог.

Її тривога передалась i Мартi - дiвчина пiдiйшла до вiкна i обережно позирнула надвiр. Наче нiчого пiдозрiлого...

- Ну, що ж... - Туо поставив на блюдечко чашку з недопитою кавою. Просiть, нехай заходить. Де ми його приймемо?

- Краще в моїй кiмнатi, - запропонувала Марта.

- Добре, ходiмо.

Луїза трохи заспокоїлась лише тодi, коли незнайомець, привiтавшись з Мартою i Туо, мирно сiв на запропонований йому стiлець.

- Я дуже радий нашому знайомству, - стримано кивнув вiн головою, - моє прiзвище Лабан, Фаусто Лабан, археолог. Менi багато розповiдали про вас i не приховаю - розповiдали в такiй iнтерпретацiї, що, правду кажучи, можна було подумати хтозна й що.

- Шизофренiк, манiяк, - усмiхнувся Туо.

- Був i такий дiагноз, - вишкiрив зуби Лабан i зiтхнув: - Людська обмеженiсть... Це просто дивно, яка вона чiпка - обмеженiсть, iнертнiсть... На шпальтах наукових i напiвнаукових журналiв обговорюються гiпотези i припущення про можливiсть життя на iнших планетах. Нiхто не заперечує, що серед мiльйонiв планет можуть знайтися й такi, на яких виникло життя, розвинулося i досягло свого найвищого рiвня - витворило мислячi iстоти i що цi iстоти антропоїднi. Це все в теорiї. А коли справдi з'явилася людина з iншої планети - не вiрять, вважають божевiллям. Та ще ж i не якась чужа мисляча iстота, а наш близький родич, наш брат!

Слухаючи балачку несподiваного гостя, Марта аж просяяла. Бач, все-таки й серед учених є розумнi люди! Таки не засипле пiсок невiри й скепсису... Намагалася не пропустити жодного Лабанового слова.

А вiн розповiдав про те, як зацiкавився особою Туо пiсля телепередачi, як ретельно вивчав iсторiю його хвороби, всiлякi записи й документи, як збирав вiдомостi в людей, якi хоч трохи стикалися з "сахарським феноменом". До речi, й вiдомий гiпнотизер вважає (археолог усмiхнувся), що до слiв Туо треба ставитися з довiрою.

"Цiкаво, чи вiн i з Анiтою розмовляв? - з'явилась думка в Туо.- Але ж вона нiчого не казала..."

Так от, ознайомившись з усiма доступними матерiалами, вiн, Фаусто Лабан, прийшов до висновку, що немає нiяких пiдстав не довiряти, навпаки логiка в цьому випадку саме за те, щоб поставитись до незвичайних фактiв якнайсерйознiше i найуважнiше. Уже прояви неабиякої фiзичної витривалостi i виняткової психiчної сили свiдчать про унiкальнiсть особи Туо. Або... вгадування чужих думок ("Якщо Туо й зараз може це робити, то переконається, що вiн, Лабан, говорить те, що думає..."). Або мова Туо - є в нiй окремi риси багатьох земних мов, зокрема африканських - такий наслiдок лiнгвiстичного аналiзу, - але це самобутня i, мабуть, досконало розвинена мова...

Туо слухав зосереджено, концентровано, i хоч нiчого нелогiчного чи неправдивого в словесних руладах Фаусто Лабана не вловлював, проте чимось ця людина викликала в нього ледь вiдчутну антипатiю. Може, навiть тiльки тiнь антипатiї, але це iнтуїтивне вiдчуття непокоїло. I доброзичливiсть археолога була якась занадто рацiональна, чи що, без людської теплоти... Обличчя непроникне, застигле, очi схованi пiд пухнастими бровами. I весь вiн гладенький, неначе порцеляновий.

Вибалакавшись, попросив Туо "пiдтвердити або спростувати сказане".

Туо розповiв i про Центрум, i про Фiлiю, тiльки запитання про космiчний корабель, кинутого Лабаном неначе ненароком, нiби й не почув. Його вражала загибель Центрума i всiєї високорозвиненої людської цивiлiзацiї.

- Так, якщо це мало мiсце, - розтулив губи Лабан, - то катастрофа апокалiптична.

- Розкопками я ж i хотiв довести, що ця подiя "мала мiсце", - сказав Туо.

- Я цiлком згоден з вами. - Лабановi очi виглянули на мить i знову сховалися. - Скiльки б ви не розповiдали, якi б вражаючi картини не малювали, - все це тiльки слова. Потрiбно знайти хоч осколок з тогб Центрума - щоб можна було його помацати.

- Впевнений, що Археоскрипт уцiлiв.

- I його цiннiсть для науки, - додала Марта, - в тисячi разiв бiльша, нiж скарби Тутанхамона.

- Без сумнiву, - погодився Фаусто Лабан. - Саме тому я й маю намiр запропонувати вам, шановний Туо, органiзувати археологiчну експедицiю.

Марта заплескала в долонi:

- Браво! Браво! А мене вiзьмете в Африку? Скажiть, Туо, вiзьмете?

Туо всмiхнувся самими очима: скiльки ще дитячостi в цiєї дев'ятнадцятилiтньої дiвчини!

- Ми, звичайно, повнiстю беремо на себе фiнансування експедицiї, продовжував Фаусто Лабан, - i полагодження формальностей з урядами тих країн, на територiї яких доведеться провадити розкопки. Ви ж знаєте, що територiя Сахари належить тепер тринадцятьом рiзним державам?

- Так, тодi свiт був подiлений надвоє: Центрум i Атлантида, - сказав Туо. - А тепер - як осколки пiсля вибуху ядра...

- Не зовсiм так, - заперечив Лабан. - Сучасне становище подiбне до тодiшнього. Свiт знову подiлився фактично надвоє. Держави групуються навколо двох протилежних полюсiв: Сполучених Штатiв Америки i Радянського Союзу.

- Скажiть... - Марта подивилась на археолога сумними очима. - I може вибухнути атомна вiйна?

- Я цього не думаю, - спокiйно вiдповiв Лабан. - Зброя настiльки руйнiвна, що застосувати її означало б знищити цивiлiзацiю.

- Але ж тодi бомби були ще потужнiшi, в тисячi разiв потужнiшi, а от же... застосували!.. Хiба тодi не знали, що цивiлiзацiя загине?

- Все в божiй руцi. - Лабан скинув очима вгору.

- Менi хотiлося б, щоб Археоскрипт послужив справi миру, - сказав Туо.

- Я не заперечую, - вигулькнув до нього очима Лабан, - хоча вважаю археологiю наукою, далекою вiд полiтики. - I, певне, щоб пiдкреслити свою думку, додав: - Дуже далекою.

- Те, про що я кажу, - пояснив Туо, - незмiрно вище вiд усякої полiтики. Iдеться про iсторичну долю всього людства...

- У нас набагато скромнiше завдання, - дозволив собi усмiшку Лабан, наочно пiдтвердити iснування Центрума.

- I Атлантиди, - додав Туо. - В Археоскриптi - експонати з усього свiту.

- Отже, якщо ми в принципi погодилися з вами, - Фаусто Лабан розщiбнув портфеля, - то можемо розглянути й деталi формальної угоди. - Вiн вийняв зчепленi великою скрiпкою папери. - Будь ласка. Ось проект угоди, оце ось кошторис, штатний розпис...