Після дощу - К’яра Меццалама

				
			Після дощу читать книгу онлайн
Після затяжного, спекотного й засушливого літа внаслідок страшної зливи Тибр розливається, виходить із берегів, заливаючи Рим і всю долину русла. Річка перетворюється на нездоланну перешкоду, географічну межу, і все, що раніше здавалося таким знайомим й упорядкованим, несподівано стає чужим та загрозливим. Ось на такому тривожному й небезпечному кліматичному тлі Елені та Гекторові доводиться усвідомити, що їхньому шлюбу, а разом із ним — і світові, у якому вони досі жили, настав кінець. Їхня вимушена подорож стає джерелом роздумів, переживань, зустрічей, що так чи інакше вплинуть на глибокі зміни в них обох.
    У цій історії, сповненій напружених пригод, читач познайомиться з численними персонажами — дітьми Елени та Гектора, загадковим мачо-грибником, японкою, що вижила після атомної аварії у Фукусімі, спільнотою черниць, юнаком-норвегом, песиком і багатьма іншими, — котрі супроводжуватимуть головних героїв у їхньому сповненому небезпек відкритті нового світу.
    Поєднання приватної драми подружжя із тлом довкілля, яке перебуває на грані катастрофи, перетворює книжку на крик про допомогу і водночас — на заклик до надії. Адже саме тоді, коли все летить шкереберть, людина знаходить нові способи спільного існування, у ній прокидається бажання творити, чинити спротив, уявляти майбутнє, боротися і любити.
Усі права застережені. Жодну частину цього видання не можна перевидавати, перекладати, зберігати в пошукових системах або передавати у будь-якій формі та будь-яким засобом (електронним, механічним, фотокопіюванням або іншим) без попередньої письмової згоди на це ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко».
    ISBN 978-617-7654-93-2
    Copyright ©2021 Chiara Mezzalama
    First published bу Е/0 EDIZIONI -ltaly Published
    bу arrangement with Loredana Rotundo Literary Agency
    © Любов Котляр, український переклад, 2022
    © «Видавництво Анетти Антоненко», 2022
Ось і зараз вони стоять поряд зі мною у цій церкві, а я відчуваю, що щось не так у їхніх стосунках. Он які напружені! У батька очі блищать, ніби ось-ось розплачеться, тільки не насмілюється. Бідний тато! Він здається мені таким нещасним! І навіть його робота, схоже, йому теж не подобається, він завжди повторює, що хоче подорожувати, податися до Норвегії, і ніколи цього не робить. Каже, що мусить піклуватися про нас, але таким чином він тільки завдає шкоди самому собі. Гадаю, в нього є коханка — напевно, молодша за нього. Здається, я її бачила одного разу в його офісі; він так на неї дивився! У всіх батьків моїх подруг є коханки, а матері вдають, що так і треба, як і моя мати. Хоча тепер уже більше не вдає. Он яка роздратована — за милю видно, що вона люто гнівається на татка. Через це й поїхала з дому. Звісно, якою ж треба бути безталанною, щоб поїхати з дому якраз у той день, коли сталася оця страшна негода! Як би мені хотілось, аби моя подруга Ірена була зараз тут! Принаймні можна було б виговоритися з кимось замість того, щоб тримати все в собі. Вона б мене зрозуміла, її батьки теж розлучаються. Ні, вирішено: не буде в мене ніякої родини, і в неї теж не буде, ми разом подорожуватимемо світом, будемо знайомитися з тисячами людей, аж поки не відшукаємо місце, де захочемо оселитися. Звичайно, якщо так піде й далі, гарних місць для життя у світі залишиться небагато.
Черниці сказали мені, що вони створюють повсюди осередки спротиву, куди залучають непокірних осіб, котрі виступають проти системи, яка перетворила нас на споживачів товарів, що руйнують землю. А коли замислитися, хто керує цією системою? Так, звичайно, всі ті мегаломани — каліфорнійці, китайці або росіяни чи корейці, — мільярдери, коротше. І, зрештою, ніхто не знає, що станеться насправді. Можливо, вимремо всі, що й на краще, однак тим часом треба знайти спосіб якось жити далі. Буду вивчати хімію та біологію; гадаю, це єдиний спосіб щось второпати і спробувати якось виправити оце лихо, в якому ми опинилися. Адже наука наділяє певною формою влади, — так сказали черниці. Влада, якщо по правді, певною мірою залежить від того, як нею користуватися. Черниць дуже лякають атомні електростанції; вони кажуть, що ті призведуть до катастроф, масштабів яких ми навіть уявити собі не можемо. Господи, якщо ти справді раптом існуєш, спробуй не допустити, щоб ми всі померли від раку, або від епідемії, або щоб у нас народилися діти-чудовиська, щоб з’явилися тварини-чудовиська та інші монстри серед істот, що заселяють Землю! Який стрес — думати про все це, чорт, у яку бридку епоху я народилася?! Чому оці двоє народили мене на світ, хай їм грець?! А тепер іще й розлучаються! Знаю, що таке з усіма трапляється, але на мене все це наганяє глибокий смуток! Я не хочу перетворитися на поштову посилку, яку передають із рук в руки, — то тут, то там, трішки з татом, трішки з мамою. А потім почнуть сваритися через гроші, через відпустки, через наше навчання. Навіть думати не хочу; можливо, переберуся на деякий час до Ірени, поки вони не вирішать, чого їм треба. Як на мене, мама теж прагне розлучитися, змінити своє життя, але тато з нею одружений. Усе так складно! І потім — що там відбувається у Римі? Ми сидимо собі тут спокійно в монастирі, а там тим часом відбувається казна-що; можливо, щось сталося з Іреною, їм довелося покинути свій дім; може, наша домівка теж зруйнована, залита каламутною водою... а як же всі мої речі, одяг, взуття, мої щоденники, книжки, скринька з секретами, комп’ютер, фотографії... мамочко, я ж про це навіть не подумала, жах який! Можливо, нам тепер усім і їхати нікуди!
Та є в усій цій ситуації і позитивний бік: школо, бай-бай! Враховуючи, в якому вона була стані, тепер вона точно вже завалилася, ще й розташована поряд із Тибром, її напевно залило. Сподіваюся, ту дурепу, нашу викладачку італійської — теж. Слава Богу, молитва закінчилася, а то я вже і справді геть засумувала. Схоже, тепер нам доведеться закінчувати роботу з варенням. Робота руками мені час від часу на користь. Не треба багато думати, до того ж оте варення справді смачнюще. Хтозна, що там ці черниці домішують до їхніх біологічно чистих, святих і духовних варив. Як на мене, у них є якась таємна зброя. Занадто вони вже тут усі сильні та спритні, щоб вдавати із себе простих селянок або вчених і молитися. Навіть дивно,