Олег Авраменко - Реальна загроза

— Нічого, нехай будуть промахи, — прокоментував Горан. — Краще так, ніж підходити ближче, ризикуючи катерами.

А проте, під час третього вильоту один з катерів потрапив під шквальний вогонь. Ця втрата сильно подіяла на принца, і навіть рекордне досягнення — знищення двадцяти двох кораблів не втішило його.

— Ех, чорт, хлопці, — понуро говорив він, звертаючись до загиблих. — Я ж попереджав: вибилися з графіку — відходьте, не ризикуйте.

— Сер, ви збиралися взагалі обійтися без втрат? — запитав у нього Купер.

— Звісно, ні, містере Купер. Ми всі знали, на що йшли. І дід відрядив зі мною перевірених, досвідчених офіцерів, готових до всього… Та саме на їхній досвід я й розраховував. А припуститися такої недбалості… Ні, це зовсім необов’язкова втрата.

„Він поганий командувач,“ — зрозумів я. — „Здібностей йому не бракує, але він не вміє головного — забувати про людей і вважати кораблі ‘бойовими одиницями’. Як це роблять батько з Павловим…“

— Ну, гаразд, — сказав Горан. — Містере Вінтерс, передайте в командний центр інформацію про „борт-67“. Коли тяньгонці пройдуть, нехай ним займуться. Може, „звапи“ вціліли. А ще повідомте, що ми переходимо у квадрант F 831 149. Капітане Шнайдер, готуйтеся до передислокації. Передаю координати всім корабля дивізіону.

На новому місці принц обрав вісімнадцять цілей і спрямував на їх ураження решту вісімнадцять катерів, які не брали участі у трьох попередніх місіях. Цього разу обійшлося без втрат з нашого боку, але було знищено лише шість кораблів — зате серд них десантний транспорт. Мінус іще три дивізії загарбників, що могли б висадитися на Ютланді…

Коли йшли приготування до чергової, вже п’ятої атаки, Вінтерс доповів:

— За півмільйона кілометрів зареєстровано сплиття великої групи кораблів. Позивні наші. Серед них лінкор „Біглер“. Адмірале, вас викликає командний центр.

Горан уже не міг відмовитися, пославшись на тривалі паузи в бесіді. Він незадоволено поморщився і сказав:

— Гаразд, з’єднуйте.

На екрані зовнішнього зв’язку знову виник адмірал Бенсон — наразі вже не в запису, а, що називається, в живому ефірі.

— Діяльність вашого дивізіону вражає, адмірале, — заговорив він. — Вже сама форма звернення свідчила про те, що Бенсон докорінно змінив свою думку про принца та його катери. — Проте, мушу зізнатися, що коли я почув вашу промову до тяньгонців, то сприйняв її за звичайну юнацьку патетику.

— Це й була патетика. Згоден — хлоп’яча вихватка. Але я не міг стриматися.

— Мабуть, на вашому місці я б також не стримався. Тим більше, що ваші слова не були пустою погрозою… Однак, до справи. Я отримав від Ставки директиву, що безпосередньо стосується вас, адмірале. Вам дуже наполегливо рекомендують припинити бойові вильоти й повернутися на базу.

— З якої речі? Здається, все йде добре.

— Навіть дуже добре, — підтвердив Бенсон. — Аж занадто. Це не мої слова, а адмірала Шнайдера. І він просив переказати вам наступне: ви зарано почали. З огляду на вашу мету, яка цілком збігається з нашою, ви квапите події.

Принц підхопився з крісла і пройшовся по рубці.

— Так, справді, — зупинившись, промовив він. — Адмірал Шнайдер має рацію. Я випустив з уваги, що в тяньгонців ще залишилися варіанти. А це неправильно… Все, ми відходимо. Горан повернувся до мене. — Капітане, приготуйтеся до старту. Містере Вінтерс, повідомте всім кораблям дивізіону, що подальші бойові вильоти скасовуються. Ми повертаємося на базу.

— От і добре, — схвально озвався адмірал Бенсон. — У Ставці на вас чекають з великим нетерпінням.

Принц пильно подивився на нього:

— Скажіть, адмірале, а що б ви зробили, якби я не погодився повернутися? Наказали б капітанові Шнайдеру взяти мене під арешт і силоміць доправити на базу? Так?

У відповідь Бенсон лише загадково посміхнувся.

4

Щойно „Оріон“ прибув до Станції-Один, з диспетчерської надійшло повідомлення, щоб ми приготувалися прийняти шлюпку.

— Можу побитися об заклад, — з усмішкою промовив Горан, — що я знаю, хто так поспішає до нас завітати.

Приймати заклад я не став, бо й сам здогадувався з ким ми зараз зустрінемося. Лише не знав, чи буде його супроводжувати Павлов.

Батько ввійшов до рубки один. При його появі боцман так витягся, що аж хруснув суглобами, й надсадно заволав, ризикуючи пошкодити голосові зв’язки:

— Верховний головнокомандувач на містку!

Ті з нас, хто був у головних уборах, узяли під козирок; решта, за винятком Горана, стали струнко.

— Вільно, пані та панове, — сказав батько. — Вітаю з вельми успішною бойовою операцією.

— Яка закінчилася передчасно, — зауважив Горан.

— Яка почалася передчасно, — виправив його батько. — Ви маєте це розуміти, адмірале.

— Так, сер, я вже зрозумів.

— Вам дуже кортіло першим завдати удару, правда ж? У гордій самотності, щоб повною мірою насолодитися помстою. Ви б не відчули такого задоволення, якби одночасно з вами цю зброю застосували й інші з’єднання нашого флоту. Саме тому ви приховали від нас, на що здатні ваші „звапи“.

— Я нічого не приховував, — заперечив принц. — Від самого початку я пропонував вам придбати їх, але ви просто відмахнулися від мене і не завдали собі клопоту навіть поцікавитись, як вони діють в умовах потужної аномалії. Ви переконали себе в тому, що „звапи“ вам не згодяться, і перестали думати про них.

— Згоден, у цьому є частка нашої вини, — визнав батько. — І моєї, і тих моїх підлеглих, які за своїми службовими обов’язками мусили приділити більше уваги „звапам“. Почасти нас виправдовує завантаженість роботою, а почасти — ваша легковажна поведінка. Ви робили все, щоб ніхто не сприймав вас серйозно. Я беру назад свої слова про приховування. Ви нічого не приховували, а просто замовчували — і робили так з двох причин. Першу я вже назвав — суто хлоп’яче бажання приголомшити і нас, і ворога, показати всім, який ви крутий. А друга причина не менш очевидна — ви набивали собі ціну. Що ж, тепер я готовий її почути. Скільки ви просите за ті п’ять сотень „звапів“?

Як виявилося, Горан заздалегідь приготувався до цього. Він видобув з бічної кишені складений вчетверо аркуш паперу і передав його батькові.

— Торгу не буде, сер. Це остаточна пропозиція.

Батько неквапно розгорнув папір, поглянув на вказану там суму, потім знову склав аркуш. Вираз його обличчя ні на йоту не змінився.

— Справляє враження, — сказав він. — Ви непогано обізнані в наших фінансових можливостях. Мабуть, я ще маю подякувати, що ви не піддалися спокусі обдерти нас до нитки.