Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке)

Запаси енергiї в атомних батареях були надзвичайно великi i їх вистачило б на сотнi рокiв польоту по земному часу...

Роген кинув на побудову апарата всi можливостi своїх велетенських заводiв, десяткiв iнститутiв, i через пiвроку в пустинi Нью-Мексiко за неосяжною стiною в новозбудованому цеху почав монтуватися перший у свiтi корабель для досягнення швидкостей променя. В конструкцiю було вкладено все краще, що могла дати наукова думка в областi автоматики, теле, радiо i електротехнiки, електронiки i т.д. За розрахунком Барвицького корабель мав бути закiнченим в липнi наступного року...

Першi днi Барвицький приходив додому веселий, радiсний. Обнiмаючи Мерi, вiн жваво розповiдав їй про те, як iшли роботи. З кожним днем все тривожнiше ставало в неї на серцi, однак вона стримувалась, бо не хотiла затьмарювати його радостi. Але в свiдомостi настирливо билася думка - скоро розлука. Розлука назавжди, бо хто ж може ждати людину назад з неосяжних глибин Простору i Часу. I Часу... Бо якщо й вернеться вiн, то, може, тiльки через сто рокiв, коли вона вже помре!

Що вiн хоче знайти там, в холодних просторах Космосу? Невже вона Мерi - любляча i близька - не рiднiша йому вiд космiчних химер?

Одного разу, коли Святослав повернувся на гелiкоптерi з Нью-Мексiко пiзнього вечора, Мерi не витримала. Дивлячись повними слiз очима в лице чоловiковi, вона сказала:

- Любий мiй! Я завжди рада i щаслива, коли щасливий ти! Але в своїй радостi ти зовсiм забуваєш про мене.

- Що ти хочеш цим сказати, Мерi? - стрепенувся Святослав. - Ах так, розумiю! Розумiю... - сумно сказав вiн. - Але що ж я можу зробити? Що я можу зробити, Мерi?

- Хiба ти не людина Землi? Хiба не твого сина я ношу тепер пiд серцем?

- Це правда, Мерi?

- Так!..

- Для чого, для чого? Кому потрiбне на цьому свiтi ще одне створiння, ще один черв'як? Не треба цього, Мерi...

- Нi! Нi! - схвилювалася Мерi. - Я не знищу твого сина... Я збережу хоч його, якщо не можу зберегти тебе!.. Куди веде тебе твоє марення, куди, скажи...

- Ах так - марення? Ти згодна з тим, як мене оцiнила пiдла преса? I це ти, Мерi, яка так ранiше розумiла мене?

- Я хотiла показати тобi, що треба знайти мету i в нашому земному життi.

Святослав зневажливо махнув рукою:

- Перестань!.. "Мета"! Яка мета? Дати свiтовi ще одного чи кiлькох нещасних? Ти ж прекрасно знаєш мої погляди на смисл життя, ти чула мої доповiдi! Для чого цi смiшнi i нiкчемнi розмови... Я не можу, розумiєш - я не можу не використати цiєї можливостi, щоб здiйснити свою мрiю! Пробач менi, Мерi... Я знаю - тобi тяжко .. Але я повернуся! Я повернуся звiдти!..

Мерi гiрко посмiхнулась i не сказала нiчого.

Холодок вiдчуження лiг мiж ними. Суворим i холодним вiдлiтав щоранку Святослав, i знову до нього настирливо з'являлись галюцинацiї, i знову небесна неземна красуня звала його в пустелю неба, в iншi свiти. I такi яснi були цi видiння, що Святослав часто не знав, де ж реальна дiйснiсть - другий чудесний свiт, що мерещиться йому у видiннях, чи заплакана Мерi, що цiлими днями без руху сидить на диванi, втупившись в одну точку...

ЩО БУЛО ПЕРЕД ПОЛЬОТОМ

...Пройшло 10 мiсяцiв... Через мiсяць мав вiдбутися старт космольота. Роген в кiлькох нотарiальних конторах оформляв всi необхiднi документи для того, щоб нiхто не мiг стати його спадкоємцем протягом ста рокiв. Крiм того, вiн, за вимогою Барвицького, повнiстю матерiально забезпечив Мерi i її майбутнiх нащадкiв...

В червнi неждано до професора завiтав гiсть: це був академiк Копилов, який приїжджав на конгрес фiзикiв. Барвицький був розчулений - нiхто з учених до цього часу не провiдав його, нiхто не згадав Копилов був першим

- Колего, - сказав Копилов, пiсля привiтання, - я приїхав до вас не лише для того, щоб провiдати вас. Я знаю про те, що вам вiдмовлено в роботi у всiх iнститутах, i хочу запропонувати найактивнiшу роботу в нашiй академiї i якраз в галузi ваших дослiджень... У нас в Росiї почалися роботи по збудуванню космiчного корабля для польотiв в iншi системи. Я думаю, що ваш досвiд, ваша ерудицiя була б дуже корисною при цих дослiдженнях. Незважаючи на рiзницю в свiтоглядах, у нас з вами є багато спiльного...

- Я дуже зворушений, колего, - вiдповiв Барвицький, - але менi вже нiчого цього не потрiбно. Через мiсяць я вилечу в Космос!..

- Як? - здивовано вигукнув Копилов.

- Я говорю серйозно... Про це нiхто в свiтi не знає, але вам я розповiм. З умовою, що ви збережете таємницю!

- Розумiється!..

- Так от, вiдразу пiсля Асамблеї, коли я був спаплюжений i осуджений свiтом, - мене викликав Роген...

- Роген? - вигукнув Копилов. - Це вiдомий магнат?

- Так. Вiн дав у моє розпорядження все, щоб побудувати космiчний корабель для досягнення зверхпроменевих швидкостей. Менше нiж через мiсяць апарат буде готовий...

- Хто на ньому полетить?

- Роген i я...

- Що вiн хоче робити там, в Космосi? - здивувався Копилов. - Здається, там не зробиш бiзнесу!

- Хто знає, - таємничо мовив Святослав. - А мiж тим цього я не маю права говорити...

- Але ж, професоре, - озвався Копилов. - що ж ви будете робити один (фактично один, бо який з Рогена вчений) в Космосi, без товаришiв, без наукової експедицiї?

- Менi не потрiбно експедицiї, я не збираюся додавати результати жалюгiдних дослiджень на iнших свiтах до так званої "скарбницi" людської науки. Я хочу перейти за межi Часу i Простору i вийти в iнше Буття. Я дiзнаюся - правий я чи нi!

- Жаль, жаль! Ви не вiдмовилися ще вiд своїх поглядiв, - замислено сказав Копилов. - Що ж, побажаю вам щастя, але вiд душi попереджую, що вас чекає поразка!..

- Хай! - вперто промовив Барвицький. - Але це сильнiше за мене! Я не можу iнакше... Ви розумiєте?

- Я впевнений, - говорив Копилов, - що на великих швидкостях людина втратить можливiсть контролювати свої дiї i, може, навiть загине!..

- Я хочу бачити це!..

- Але ж ви нiкому не передасте свої знання...

- За мною пiдуть iншi...

Копилов з докором похитав головою:

- Професоре! Я не розумiю, як можуть в однiй людинi поєднуватися такi великi думки i така наївнiсть!.. Киньте ви свого Рогена, поїдемо до нас. Вища рада академiй соцiалiстичної федерацiї вирiшила розпочати ще нечуванi по масштабу роботи, зв'язанi з вивченням далеких свiтiв... Ви знаєте - як необхiднi нам такi люди, як ви!.. Не жар-птицю будете ви хапати за хвiст, а вiдкривати новi свiти!

- Може, ще гiршi, нiж наш, - усмiхнувся Барвицький. - Пiзно... Пiзно... Скажу лише одне!.. На якому принципi у вас будується космольот?..

- Ми використовуємо спрямований пучок термоядерного вибуху...

- Це ж дуже небезпечно!

- У нас немає iншої конструкцiї...

- Так, так... - задумано протягнув Барвицький. - Ось що. Я передам через вас вашiй академiї проект свого космольота. Гадаю, що цей проект найбiльш розроблений i найбiльш ефектний з тих. що я знаю...

- А як же Роген?.. - почав Копилов.