Читать книги » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная Фантастика » Олег Авраменко - Реальна загроза

Олег Авраменко - Реальна загроза

Читать книгу Олег Авраменко - Реальна загроза, Олег Авраменко . Жанр: Научная Фантастика.
Олег Авраменко - Реальна загроза
Название: Реальна загроза
ISBN: нет данных
Год: неизвестен
Дата добавления: 13 декабрь 2018
Количество просмотров: 176
(18+) Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних просмотр данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕН! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту для удаления материала.
Читать онлайн

Реальна загроза читать книгу онлайн

Реальна загроза - читать онлайн , автор Олег Авраменко
Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.

Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...

1 ... 48 49 50 51 52 ... 99 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— Мабуть, ти голодний? — запитала вона. — Щось принести?

— Ні, дякую, я повечеряв у шатлі, — відповів я. — Зараз мені потрібні лише ви — мої кохані дівчата і моя люба сестричка. Я за вами дуже скучав!

Яна всміхнулася:

— Особливо, за цими двома німфочками обабіч тебе. Ти справжній бабій, братику. Інші чоловіки ніяк не можуть обрати між блондинками та брюнетками, а ти вирішив цю дилему з елегантною прямолінійністю — взяв собі й ту, й іншу.

— Авжеж, — з серйозною міною підтвердив я. І запитливо подивився на Елі: — Сподіваюсь, ви добре поводилися без мене?

— Не сумнівайся, — відповіла вона. — Ми були порядними дівчатами, наліво не гуляли.

— Це точно, — кивнула Яна. — Ні наліво, ні направо не гуляли. Лише у вузькому родинному колі.

Ми розсміялися.

— До речі, маю гарну новину, — озвалася Ліна.

— Яку?

— Поки тебе не було, я склала всі іспити на диплом медсестри.

— Молодця, Ліночко! — Я поцілував її в лоба. — Вітаю.

— Твій батько сказав, що я можу служити на твоєму кораблі. У військовому флоті Ютланда немає дурної заборони на близькі стосунки між членами екіпажу. До того ж, тепер я буду мічманом.

— Це просто чудово! — Я повернувся до Елі: — А ти, сонечко? Що вирішила?

Вона зам’ялася.

— Ну, в принципі… в принципі, я готова. Якщо ти обрав Ютланд, то мені більше ніде подітися. Мій дім там, де ти.

— З батьком уже розмовляла?

— Ні.

— Чому?

— Не наважувалась. Боялася відмови. Краще ти з ним поговори.

— Добре. Завтра при зустрічі так і вчиню.

— То ти ще не бачився з адміралом? — запитала сестра.

У цьому плані за десять тижнів моєї відсутності нічого не змінилося — Яна, як і раніше, уникала слова „батько“.

— Ні, — відповів я. — Лише перекинувся кількома словами по відеофону, коли летів на шатлі. Батько сказав, що зустрінемося завтра, бо сьогодні весь вечір він буде зайнятий. У нього важлива урядова нарада з приводу… гм, з одного серйозного питання.

Ще на станції я дізнався, що флагман бригади за заарештованим Гарсією на борту випередив мій „Оріон“ на одинадцять годин. Проте я не був упевнений, чи маю право обговорювати цей інцидент навіть з сестрою та своїми нареченими.

— Ми знаємо про Гарсію, — сказала Ліна. — Сьогодні твій батько обідав з нами й усе розповів. Він був дуже задоволений тобою і лаяв адмірала Фаулера — мовляв, той пригрів на грудях зміюку.

— Вони всі змії, — гидливо зауважила Яна. — Всі Фаулерові „орли“ — і Алавес з десантниками, і Михайленко зі своїми пілотами, й інші заколотники. Різниця лише в тому, що ці зрадили Октавію, а Гарсія переплюнув решту і став двічі зрадником.

— Що тобі відомо про це? — запитав я.

— Те, що розповів адмірал. Гарсію допитали ще на шляху до Ютланда (гадаю, із застосуванням найрадикальніших засобів), і він розколовся. Виявляється, серед ериданських офіцерів-ренегатів — гм, так би мовити, торгових агентів ютландського уряду, — знайшлася група незадоволених розподілом коштів: їм здається, що на їхні рахунки у вавілоських банках надходить замало грошей. Довідавшись про те, хто їх справжній роботодавець і що ендокринол — продукт природної монополії, вони вирішили з’ясувати розташування Ютланда і продати інформацію про нього консорціуму земних фармацевтичних компаній.

— Ну, це не так уже й страшно, — сказав я, згадавши нашу з Павловим розмову.

— Так гадаєш? Якщо ти думаєш, що добрі дядечки-фармацевти мають намір запропонувати Ютланду взаємовигідне співробітництво, то дуже помиляєшся.

— А що, нацькують на нас земний флот? Але ж Земля принципово не веде загарбницьких війн.

Судячи з Яниного погляду, повз її увагу не пройшло, що замість „на Ютланд“ я сказав „на нас“. Проте коментувати це вона не стала.

— Земля не веде, а от деякі інші планети завжди готові. Зокрема, Тянь-Го. За свідченням Гарсії, консорціум уже уклав з генералом Чангом угоду про військову операцію проти Ютланда.

— Хай їм чорт! — вилаявся я. — Як же так? Хіба вони не розуміють, що тяньгонці, заволодівши Ютландом, перетворять планету на один величезний концтабір, а її мешканців — на рабів, що поголівно працюватимуть на вуховертових плантаціях.

— В тім-то й річ, що розуміють. І їм це вигідно. Краще ділитися прибутком з найманим завойовником, аніж з трьохсотмільйонним населенням планети. А якщо генерал Чанг почне нахабніти й вимагати завелику частку від прибутку, то на захист інтересів консорціуму стане Земля. Загарбницьких війн вона не веде, зате без проблем спрямує свої війська для звільнення Ютланда від підлого загарбника. За умови, звичайно, якщо цей „підлий загарбник“ вчасно не вгамує свої апетити.

Я розгублено похитав головою.

— Прокляття!… Але ж це підле свинство!

— Не ображай чесних свиней, — промовила Елі. — Це називається „Realpolitik“. Будь-яка, навіть найдовершеніша демократія, в основі своїй підла, продажна й лукава.

Я ошелешено витріщився на неї:

— Як це розуміти? Батько вже навернув тебе в свою віру?

Вона зашарілася.

— Аж ніяк! Просто… просто ми майже щодня розмовляли — за обідом, іноді за вечерею. І знаєш, він говорив багато правильних речей, над якими я раніше не замислювалася. Між іншим, усе те, що сказала тобі Яна, це його слова. До того ж не лише сьогоднішні. Десь місяць тому твій батько сперечався з капітаном Павловим з приводу його ідеї про концесію. Він доводив йому, що фармацевтичні компанії не задовольнить рівноправне партнерство, що вони зрадять Ютланд заради збільшення своїх прибутків. Адмірал навіть назвав їх найвірогіднішого спільника — генерала Чанга. І, як бачиш, влучив у яблучко.

Я важко зітхнув:

— Так, у яблучко. На всі сто очок…

2

Кораблі ютландського флоту жили за поясним часом Світ-Лейк-Сіті, тому я, хоч і мав вихідний, за звичкою прокинувся о пів на сьому ранку.

Елі з Ліною після бурхливої ночі спали мов убиті. Я ж, на власний подив, почувався бадьорим і відпочилим. Обережно, щоб не розбудити дівчат, вибрався з ліжка, прийняв холодний душ, одягнувся й зійшов на перший поверх, щоб поснідати — їсти хотів страшенно.

В їдальні на мене чигав сюрприз — за столом сидів Павлов, пив каву й палив сигарету. Головним чином я здивувався не через його присутність у нас вдома о такій ранній порі, хоча й це викликало запитання. Значно більше мене вразило те, що він був одягнений в адміральський мундир з чотирма зірками на погонах.

— Привіт, Александре, — сказав Павлов. — Дуже радий тебе бачити.

— Добрий ранок, сер, — сказав я і про всяк випадок став струнко.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
1 ... 48 49 50 51 52 ... 99 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментарии (0)