Николай Дашкиев - Зустрiч з тайфуном (на украинском языке)

?

На канапi в каютi дирижабля лежить зв'язаний Коля Рибаков. Поламаний стiлець на пiдлозi, зсунутий стiл, розкиданi речi свiдчать, що пiдлiток продовжував боротьбу i тут.

На стiльцi проти Колi, спершись руками на колiна, сидить бородатий, йому рокiв тридцять, - i промовляє гучним басом:

- Востаннє запитую: вiддаси карту?

- Iди геть, фашист! - цiдить крiзь зуби Коля.

- Одумайся, хлопче!

- Iди геть!

Бородань усмiхнувся, вийшов з каюти. Бiля порога стрiвся з старим у цивiльному.

- Ну, як, Федю? - запитав той стурбовано.

- Бешкетує, товаришу академiк! Довелося зв'язати. Ось так, товаришу академiк: кажуть, молодь нинi не та, що ранiше була. А поглянули б ви на цього пуцьверiнка! Я до нього вже й ладком - машину навiть пропонував, - i з погрозами. А вiн...

- Даремно, Федю! - незадоволено похитав головою старий. - Ви б краще пояснили йому що до чого.

- Пояснював. Не хоче навiть слухати.

- Ну, гаразд. Тепер спробую я. Старий вiдчинив дверi каюти, зупинився на порозi. Усмiхнувся:

- Ну, здрастуй, герою! Федю, розв'яжiть хлопчика... Тебе звуть Коля?

Хлопець дивився на старого мовчки, спiдлоба.

- Колю, якщо через... - старий поглянув на годинник. - Якщо через годину в мене в руках не буде тiєї карти, яку ти взяв, загинуть сотнi, а то й тисячi людей.

Отут уже Коля не витримав.

- А якщо буде, то через годину загинуть мiльйони, так? Ви зiрвете атомну бомбу, так? Нема в мене карти. Я її викинув.

- Дурненький! Це буде мирний вибух! Мирний! - старий витяг з кишенi пiджака партквиток, розгорнув його перед очима хлопця. - Бачиш?

Пильно, насторожено дивився Коля то на партквиток, то на старого. Сказав сухо:

- Партквиток можна пiдробити або вкрасти... - примружив повiки. - А японець - хто?

- Японець? Так це видатний учений, геофiзик Судзукi... - старий на мить замислився. - Ну, гаразд, ходiмо, я тобi все покажу i поясню. Тiльки, прошу, не бешкетуй i не тiкай. У нас немає часу.

Не можна сказати, що хлопець повiрив словам старого. I все ж вони збудили сумнiви в душi: а може, справдi йдеться не про вiйну? Може, справдi проводяться якiсь науковi дослiдження? Але якi?

Заглиблений у роздуми, Коля отямився, аж коли вони з старим зайшли до командирської рубки дирижабля.

Швидким поглядом хлопець обвiв примiщення та людей, що були в ньому. Вся апаратура - радянська, написи - росiйською мовою. А люди... Троє японцiв у цивiльному, один з них, отой Судзукi, докiрливо хитає головою. Троє в радянськiй вiйськовiй формi: полковник, знайомий майор i лейтенант. Дивляться, всмiхаючись. А на столi посеред рубки лежить карта - така ж, як i та, що поцупив Коля, тiльки майже чиста. Саме над нею ворожить Судзукi, вимальовуючи всiлякi значки.

- Сiдай, Колю, - сказав старий i поклав перед хлопцем велику папку. Ти знаєш, що таке тайфун?

Коля кивнув головою.

- Нi, хлопче, не знаєш i навiть не уявляєш! - старий розкрив папку i почав швидко перегортати фотокартки, на яких було зафiксовано картини руїнницької дiї урагану. - Коли на узбережжя Японiї налiтає тайфун - кораблi викидає на берег, в повiтря пiднiмаються дерева й будинки, гинуть тисячi людей. У червнi 1962 року пiд час циклону в Iндiї загинуло двадцять двi тисячi чоловiк; в шiстдесят третьому роцi циклон зруйнував на Кубi понад тридцять тисяч будинкiв, було пiвтори тисячi жертв. У вереснi 1928 року ураган буквально зiтер з лиця землi столицю Гваделупи Пуент-а-Пiтр... Не буду продовжувати перелiк - у нас немає часу. Скажу тiльки, що досi не було жодного порятунку вiд тайфуну. Але мiстер Судзукi... - японець, почувши своє iм'я, дещо насмiшкувато вклонився. - Ну, i частково я, розробили теорiю про критичнi точки атмосферних процесiв.

Старий кивнув Колi, разом з ним пiдiйшов до карти, показав на один з значкiв:

- Дивись: ось тут зароджується неймовiрно потужний тайфун. Напочатку це тiльки легесенький вiтрець, але з кожною хвилиною вiн буде посилюватися, доки не перетвориться на руїнницький ураган... Так ось: досить у певному мiсцi i в певну годину зiрвати потужну ядерну бомбу - i тайфун загине в зародку. Японiя ядерних бомб не має, тому...

Академiк провiв рукою над розкладеними знiмками, сказав неголосно:

- Ось що чекає Японiю завтра на свiтанку, якщо ми не зiрвемо бомбу в критичнiй точцi сьогоднi, о сьомiй п'ятнадцять... - старий зняв з руки годинник, поклав перед Колего. - Знай, це буде перша спроба людини керувати погодою.

На годиннику - 5.32. Болiсно наморщивши лоба, пiдлiток стежить очима за пульсуючим рухом секундної стрiлки i розпачливо зважує, що вiн має робити. Вiн хоче вiрити, що все, сказане старим, - правда, але з думки не сходить i англiйська книжка з атомним вибухом на обкладинцi, i пiдслуханi уривки розмови про "провокацiю". А що, коли його просто обдурюють, щоб виманити карту?

- Ну, скажи, - терпляче доводить старий. - Коли б йшлося про воєнну провокацiю, то чи не все одно, де зiрвати бомбу?

- Атомнi вибухи забороненi! - Коля раптом згадав про це i пiдхопився. Атомнi вибухи забороненi, щоб не отруювати атмосферу! Навiщо ви мене обдурюєте? Навiщо?

Академiк i полковник перезирнулися. Полковник моргнув, похитав головою: хороший хлопчисько! Усмiхнувся й старий.

- Хлопчику любий, ми це дуже добре знаємо. Наша бомба - з антиречовини. Радiоактивної хмари не буде.

Коля сiв, обхопив голову руками. Вiдчинилися дверi, до рубки зайшов лейтенант.

- Товаришу полковник, базу викликано. Бiля апарата - Вася Лисичкiн.

Почувши це прiзвище, Коля стрепенувся, здивовано глянув на академiка, потiм на полковника. Той пiдiйшов до нього, простягнув руку:

- Молодець, хлопче! Хоч i завдав ти нам клопоту, але - будь такий завжди! А тепер iди та побалакай з своїм Васею.

Коля пiдхопився з мiсця. Помчав до дверей.

I ось вiн уже стоїть перед радiостанцiєю в апаратнiй дирижабля i слухає голос приятеля:

- Колю, Колю, ти мене чуєш? Це я, Васько Лисичкiн... Вiддай карту, чуєш? Це наш дирижабль, радянський... Я говорю з застави. Ти мене чуєш, Колю?

Лейтенант кивнув з усмiшкою: вiдповiдай, мовляв!

- Чую, Васько, чую! Вiддам. Тепер вiддам.

- А де ти, Колю?

- Я... я... - хлопець безпорадно озирнувся. Лейтенант намалював у повiтрi квадрат. - Я - в квадратi...

- ...сiмнадцять-двадцять, - неголосно пiдказує лейтенант. - Над Тихим океаном.

- Та невже?! Ой, як чудесно! Ну, Колю, бувай! Бажаю успiху!

- Дякую!

?

Ось i розвiялися примари, якi пiвдоби тримали Колю Рибакова в станi граничного напруження i замалим не коштували йому життя. Хлопцевi тепер соромно за себе, страшенно соромно; смiливо пройшовши хай навiть уявнi, та все ж грiзнi випробування, вiн зараз мало не плаче. I Федя - отой аж нiяк не страшний, а, навпаки, дуже лагiдний i симпатичний бородань - турботливо доводить хлопцевi, що готовнiсть здiйснити подвиг - майже те саме, що i його здiйснення насправдi, i що коли б вiн був на мiсцi Колi, то обов'язково дiяв би так само... якби вистачило хоробростi, звiсно.