Василий Бережной - Ох, цi телепати (на украинском языке)

- Та отак, у Думцi, тiльки що...

Через кiлька хвилин Сєва прохилив дверi на лоджiю, а за ним i Едик. Липський отерп, не вiрив своїм очам. Але ось же вони! Переминаються з ноги на ногу...

- То це ви... - почав Сева, дивлячись на Полю. - Це вам... того... мотоцикли...

- Це менi "того", - усмiхнулась Поля, мiряючи поглядом хлопцiв.

- А картки? - Липський ухопив Севу за лiкоть. - Намалював?!

Сєва тицьнув папiрцi, вони затремтiли в руках науковця.

- Так... так... - мимрив Липський. - Трикутник, коло, зiрка. Усе правильно... I сюди ви оце пiднялися за викликом?

Обiзвався Едик:

- Сєва сказав, що запросили, от ми й явилися. Дуже приємно познайомитись. Едик. Ми з Сєвою студенти автодорожнього.

- Я вражений! - вигукнув Липський, потираючи долонi.

- Що? - не зрозумiв Едик.

- Я вражений наслiдками нашого експерименту! Тепер немає сумнiву, Полю, що ти, можна сказати, володiєш незвичайними, телепатичними здiбностями... Феноменально!

Може, ще бiльше була вражена сама Поля. Спочатку їй i самiй не вiрилось, подумала: їм лiкар сказав про її обурення. А тепер... Що ж це таке? Що з нею скоїлось? Чи не захворiла знову? Так наче ж покращало.

- Протоколе б оце скласти, - Липський обвiв усiх безпорадним, розгубленим поглядом. - Хоча... нiхто не повiрить. Потрiбна, так би мовити, компетентна офiцiйна комiсiя... А я в щоденник занотую.

Вiн позирнув на свого хронометра i раптом почав потягатися, розводячи руки над плечима, потiм бити поклони... Едик бачив це не раз i не звертав уваги, а Поля ї Сева, звичайно, здивувалися. Коли ж Липський закрутив навсiбiч головою, а тодi виряченими очима, дiвчина пирхнула зо смiху. Сцена й справдi була комiчна.

- Що з вами? - крiзь смiх спитала Поля, коли Федiр перестав розмахувати руками.

- Зарядка, Полечко, велике дiло. Заспокоює нерви i стимулює розумову працю. От я уже й бадьорий, сповнений наснаги. Кажуть, Липський - спортсмен у науцi, силовi прийоми, ха-ха-ха! А що? Ось оформимо тебе - побачиш, що мiцнi лiктi теж потрiбнi. - Вiн зiгнув свої волосатi руки i почав працювати лiктями.

Хлопцi ззирнулись, тамуючи смiх. Поля пiдвела очi на Липського, зосередилась: вiн уже думав про вечерю; поглянула на Едика, що стояв, спершись лiктем на перила, - цей думав про катання на мотоциклi; перевела погляд на Сєву - i щоки їй почервонiли: юнак думав про неї i думав гарно, iз симпатiєю. Це створило дiвчинi добрий настрiй, так як ото похмурого дня раптом прогляне сонце. Поля повеселiла, це навiть вiдзначив Липський, i попрощалася з ними по-дружньому.

III.

"26.VI. Щоденниковi записи - це також документ, принаймнi для мене особисто. Не мiг же я, справдi, для перевiрки сказаного Едиком, органiзувати цiлу комiсiю! Тепер - iнша справа, та й то поспiшати не слiд. Насамперед закрiпитися, зiбрати матерiал. У цiй грi потрiбно якомога бiльше козирiв.

Коротко про наслiдки перевiрки.

Вiдстань до каштана (мотоцикли) по горизонталi - 77 м. Це один катет, другий - 24, таким чином гiпотенуза 85 м. Отже, перший i другий телепатичнi сигнали були сприйнятi Сєвою (уточнити прiзвище) на вiдстанi 85 м. (Це може пiдтвердити Едик Макуха).

27.VI. Розмова в директора в пiсляобiднiй перiод. Як i слiд було сподiватися, - обережний скептицизм. "Ви завжди є... є... щось мудруєте. А дисертацiя в ембрiональному станi". Без iронiї вiн не може, кажуть, називає мене перезрiлим аспiрантом. Тепер я доведу, тепер покажу, на що здатний Липський! Ото буде фурор, сенсацiя! Я розповiдаю йому про телепатичний зв'язок, а вiн тiльки е-екає та зблискує окулярами. "Не нове, були вже всякi є... є... фокуси". Побачимо, як ти заекаєш, коли я приведу Полю. А може, прямо до президента Академiї? Ех, треба було!.. Поспiшив.

28.УI. Несподiвана перешкода: лiкар ще не дозволяє Полi виходити. Упертий чоловiк, не хотiв показувати iсторiю хвороби, довелось розповiсти про незвичайну здатнiсть Полi, доводити, що це в iнтересах науки. Ще одна втрата iнформацiї. Ну, та цей, гадаю, не полiзе в спiвавтори. А може, його в комiсiю включити? Хоча нi, вiдпадає. Потрiбнi науковцi, обов'язково двоє-троє свiтил, в кожному разi - не менше одного.

30.VI. Буваю у Полi щодня в пiсляробочий перiод, тiтонька вже поглядає на мене скоса. А ми тiльки й розмовляємо про телепатiю. Поля запевняє, що в перiод до хвороби нiяких таких явищ не було.

I.VII. Нарештi Поля може виходити. Запросив її з Сєвою до iнституту в дообiднiй перiод, як i було домовлено iз шефом. Не прийняв. Секретарка вирячила очi, замахала руками (копiює шефа), зашипiла, стара карга: "Зайнятий! Звiт. Подзвонили термiново!" Тiльки тодi замовкла i мовби закам'янiла, коли я почав робити зарядку. А менi необхiдно було заспокоїти нервову систему. Отак i рухай з ними науку. А треба ж термiново вирiшувати питання про зарахування Полi до нас у штат. Хоча б лаборанткою.

I.VII. Вечiрнiй перiод. Несподiвана осiчка! Виїхали в лiс за Пущу-Водицю. Сонце вже зайшло, жара спала, було так гарно, i на тобi нiчого не вийшло!

Севу поставив за 85 м з чистим аркушем паперу, на якому вiн мав намалювати просту геометричну фiгуру, яку я мав показати Полi, яка мала думкою передати йому. А накреслив я турнiк, тобто три лiнiї, розташованi пiд прямим кутом одна до одної. Поля зосереджувалась, насуплювала брови, заплющувала очi, i нiчого не вийшло. Гукнув Севi, щоб пiдiйшов на п'ять крокiв, i знову нiчого. Так ми скорочували вiдстань, аж поки вiн не пiдiйшов упритул i не почав дурнувато посмiхатися. Хто ж iз них не спрацював? Не може ж такого бути, щоб обоє - i передавач, i приймач - одночасно вийшли з ладу! Певне, Сєва, скалить зуби... Мене аж пересмикнуло всього, мало не зацiдив йому в мармизу, але тiєї ж митi переключив енергiю на фiззарядку.

Поля була явно розстроєна i зажурена. Одразу ж пiшла до машини i поставила вимогу вiдвезти її додому, тобто до тiтоньки. Менi не залишалось нiчого, як сiсти за кермо. Дорогою всi мовчали.

Що ж буде завтра? От скандал! Як навмисне, чортiв е-екало призначив зустрiч на ранковий перiод... Вiдкласти? Вiн їде у вiдпустку. Але якщо Поля втратила здатнiсть... От уже - як не щастить, то не щастить! Все збiгається докупи, скручується, i виходить дуля...

2.VI1. Шеф прийняв у передобiднiй перiод. Я наледве умовив це дiвчисько поїхати. "Боюся", "нiчого не вийде" i т.п. Одне слово, розпустила нюнi. Ти, кажу, так себе не настроюй, хоча, може, й без перевiрки обiйдеться, Сєва там жде, на випадок чого - скаже, болить голова. Нарештi це теля погодилось. Примусив її зробити кiлька вправ, i поїхали. Сєва вже стовбичив бiля iнституту, так що до кабiнету зайшли втрьох. Шеф пiдвiв свою конячу голову i запрацював бiластими повiками, певне пригадуючи що й до чого. Оце, кажу, та дiвчина, про яку, кажу, я вам казав. А оцей студент (тобто Сєва, уточнити прiзвище) може все пiдтвердити. Поля, кажу, i заяву написала, так що черкнiть резолюцiю та й почнемо працювати з нею, як iз штатною одиницею. А одиниця стоїть, опустивши голову, i мовчить, наче їй зацiпило. Куди ж пак, побачила професора! член-кора! Передi мною, бач, не нiяковiє, не зважає на те, що я скоро не те що кандидатом, а доктором стану. Висмикнув я заяву з її рук, поклав на стiл пiд самiсiнький хобот. Старий хитряк засопiв, глипнув на мене, наче давно не бачив. Потiм заплямкав: а чи не можна, е-е-е, щоб i я переконався... Ну, думаю, все пропало, але вiдступати нiкуди. Не хотiлось вас затримувати, кажу, завтра у вас вiдпускний перiод починається, та якщо ви не вiрите... А вiн своєї. Наука, е-е-е, спирається на дослiд... Якби я володiв телекiнезом, був би йому дослiд - усi три телефоннi апарати так би й пошпурив у його плiшиву голову. Та як я не намагався зрушити поглядом хоч один - нiчого не вийшло.