Василий Бережной - Синьосвiтна богиня (на украинском языке)

- А навiщо?

- Ну... приємно!

- А корисно?

- Може, й корисно... Головне ж - приємно. Дивись!

Вона кинулася пливти, легко змахуючи руками, бурунячи прозору воду. Певно, їй i справдi було приємно, бо довго не хотiла вилазити. I сонце нiби чекало на неї - великий кармiнний диск непорушно стояв на обрiї, з'єднуючи небо i землю. Облитi рожевим свiтлом трави, рiчка, дерева, дiвчина - все це вражало юнака. Звичайно, вiн уже багато чув про Живу Природу, бачив навiть фiльми, але щоб отак вiч-на-вiч... Легенда, казка наяву! В його пам'ятi зафiксовано давнiй переказ про зустрiч отакого, як вiн, юнака з подiбною богинею. Погляд її очей спопелив того хлопця, а вiн ось дивиться-вдивляється i нiчого, поки що нiчого!

Синьосвiтна усмiхнулася:

- Чого ти так дивишся?

- Менi цiкаво.

- А що саме тобi цiкаво?

- Усе. Що ви робите отут, на поверхнi?

- Вчимося, займаємося мистецтвом... А ви?

- Дорослi працюють, юнi вчаться працювати, - сказав Си. - А що таке мистецтво?

- Хiба ти не знаєш?

- Нi. Там тiльки виробництво. Наш сектор виготовляє бiлки, а мистецтво... Це, певно, полiмери?

Синьосвiтна засмiялась:

- Який ти чудний! Полiмери... Мистецтво - це компонування кольорiв, звукiв. От я, наприклад, кохаюся в музицi. Мене хвилює звучання променiв. Ось бачиш - фоноскоп, - дiстала з сумочки невеличку тьмяну призму, - зараз ми почуємо, як звучить Сонце.

I справдi, як тiльки на призму впало сонячне сяйво, почулися звуки притишенi, мов зiтхання. Си з цiкавiстю спостерiгав, як цi коливання повiтря впливали на дiвчину. Обличчя її набрало якогось iншого виразу, очi наче дивились i не бачили, змiнився навiть ритм дихання.

- Ти справдi Богиня! Ти змусила зазвучати Сонце.

- I зорi теж менi пiдвладнi. Ось зараз Сонце сховається, i ми послухаємо музику зiрок!

- Але я вже мушу йти, вже подають сигнал.

- Який сигнал?

- Я його чую. А ти нi?

- Не вигадуй. Просто ти пообiцяв мамi...

- Пообiцяв. Але сигнал... Я мушу, мушу йти.

Хлопець занепокоївся.

- Я теж зараз пiду, - трохи розчаровано сказала дiвчина.

- Не гнiвайся, Богине. По сигналу кожен з нас мусить бути на своєму мiсцi.

Си пiдступив до дiвчини, вдивлявся в її очi.

- Ти знову так дивишся... Це небезпечно!

- Я знаю. Я чув легенду: очi богинь спопеляють.

- I не боїшся?

- Так то ж у казцi. А насправдi... Я можу навiть доторкнутися до тебе. Дозволяєш?

Тiєї самої митi вiн вiдчув гострий iмпульс застереження, заборони. Але бажання дiткнутися до дiвчини було таке сильне, що ця психiчна енергiя вмить перемогла, вiдкинула усi бар'єри. Дiвчина не встигла й губiв розтулити, як вiн обома руками мiцно вхопив її за талiю.

- От ба...

Си не договорив - руки вiдсмикнулися самi собою, усе тiло йому скорчилось, наче од високовольтного удару, вiн тут же упав на землю i закляк.

- Що з тобою? - скрикнула дiвчина.

Хлопець мовчав.

- Тобi погано?..

Схилилась - не дише.

Чимдуж побiгла до мами, i в очах її був переляк. Ледве спромоглася розповiсти про пригоду. Страх не облишив дiвчини навiть пiсля того, як їй пояснили, що бiороботам не можна доторкатися до людей, що на такий випадок запрограмоване коротке замикання їхнього органiзму.

Синьосвiтна Богиня не спала всю нiч, все допитувалась: чи його оживлять? Мама гладила їй руку i тихо казала:

- Оживлять, оживлять. Спи, дитинко, оживлять...