Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке)

Мак-Гардi зблiд. Примружив очi i спробував посмiхнутись:

- Друже, опам'ятайся! Адже ми на одному суднi...

- То не втiкай з нього, як пацюк! - одрубав Краус, але гвинтiвку все-таки опустив. - Грубер, iдеш? - запитав вiн суворо.

Грубер мовчки кивнув.

- Тодi й я пiду також. Не думай, що боюсь...

- А ти також не думай, що я дурний. Рушайте обидва поперед мене. Не маю нiякого бажання дiстати кулю в потилицю.

- А хто з нас вартуватиме? - спитав Грубер.

- Бiжи попроси кого-небудь, та не забудь додати, що йдемо на нiчну прогулянку! - глузливо посмiхнувся Краус. - Ходiмо! Хай тут повартує святий Петро. А наших товаришочкiв хай чорти вiзьмуть!

- Е, нi, ще рано, вони ще нам придадуться. Але будемо сподiватися, що з ними нiчого не трапиться, адже вони не маленькi дiти, - заспокоював себе Мак-Гардi, коли вони вже проходили вузькою просiкою понад кам'яною стiною.

Вiтер час од часу ворушив важке листя покручених дерев, немов для того, щоб нагнати ще бiльше страху на кандидатiв у володарi планети.

Незабаром увiйшли в пiдземний лабiринт. Подеколи зупинялись i прислухались. Але скрiзь було тихо, лише десь у глибинах скелi неголосно дзюркотiла вода.

Краус весь час iшов позаду. Його лiхтарик малював на стiнах пiдземного ходу карикатурно спотворенi тiнi зляканих змовникiв. Мак-Гардi раз у раз озирався i допитливо поглядав на Крауса. Але той здавався спокiйним. Уста його iронiчно посмiхались, а очi поблискували зловiсно.

- Зачекайте мене, я заскочу по золото, - порушив довгу мовчанку Мак-Гардi.

- Грубер, бiжи з ним, а я почекаю вас тут, - уривчасто сказав Краус.

За хвилину вони повернулись з кiлькома чималими самородками. Позапихали їх до кишень i з важкою ношею пiшли до виходу з печерного лабiринта.

Вийшовши з тунелю, вони видерлися на уламок скелi, де стояли увечерi, i довго мовчки дивились на мерехтливе свiтло в долинi.

Праворуч проти неба вирисовувався вулкан, а з лiвого боку обрiй заступали дикi скелi.

Звiдси в долину спускався кам'яний схил. Кiлькомастами метрiв нижче вiн губився в непрогляднiй пiтьмi джунглiв.

- Ми зробили дурницю, як завжди, коли робиш що-небудь поспiхом, промовив Мак-Гардi. - Не взяли з собою ноктовiзорiв3.

- З нас цiлком вистачить лiхтарикiв. Закрийте їх блакитними фiльтрами, щоб квартяни не помiтили нас ще здалеку. Через кiлька хвилин зiйде Проксима, i можна буде їх знову загасити... Ну, рушаймо. До мiста ще кiлометрiв чотири з гаком, а ми повиннi повернутись до ранку.

Вони зiйшли з уламка скелi i почали обережно спускатися схилом.

Краус спiткнувся i голосно вилаявся, його компаньйони злякано озирнулись: повз них, пiдстрибуючи, прокотився камiнь.

- Чи тобi повилазило? - напав на нього Мак-Гардi. - I, ради бога, прошу вас, не стрiляйте даремно! Тiльки в крайньому разi. Квартяни могли б у цьому вбачати напад. Самi знаєте, чим це може скiнчитися.

Увiйшли в пралiс. Лiхтарики ввiмкнули на повну силу i старанно освiтлювали ними кожен закуток. Свiтло прожекторiв незабаром збудило сплячу природу. Над головами мандрiвникiв прошумiв якийсь птах i одразу ж зник у заростях. Через мить вiн повернувся i почав кружляти над Грубером. Той злякано замахав руками, нагнувся i сховав голову в плечi, мов черепаха.

Краус пiдскочив, i прикладом гвинтiвки збив птаха на землю, Мак-Гардi, опам'ятавшись, швидко наступив на нього ногою.

То була дивовижна iстота з мiцним цилiндричним тiлом i маленькими товстими крильцями, якими вона трохи нагадувала пiнгвiна. Тiло кiнчалось круглою головою з широко розвернутою пащею.

- Це зовсiм не птах, а лiтаючий ссавець! - мiркував Краус. - А як ця потвора лiтає? Такi крильця навряд чи пiднiмуть її.

- Дивно... - крутив головою Мак-Гардi. - Можливо, вона використовує принцип ракети?.. Але навiщо сушити собi цим голову, - ми ж не на бiологiчнiй екскурси...

- Правильно, ходiмо далi! - коротко сказав Краус. Подiбних сюрпризiв пралiс ховав у собi чимало, але нарештi мандрiвники благополучно пройшли хащi.

Повернули праворуч. На узлiссi росла густа стеблиста трава, в якiй увесь час заплутувались ноги. Довелося iти отак ще з кiлометр, аж поки вийшли на голу рiвнину, що кiнчалась скелястим гребенем, - безперечно, вулканiчного походження.

- Проксима сходить, це дуже добре! - вигукнув Грубер, показуючи на сяйво над скелястим гребенем.

Подорожнi зупинились, пригасили лiхтарики i чекали, доки з'явиться червоне свiтло.

Аж ось раптом Краус припав до землi. Мак-Гардi до болю стиснув руку Грубера, а Грубер затремтiв усiм тiлом.

Усi з жахом дивилися на скелю.

Над нею в сяйвi Проксими чiтко вимальовувався силует якоїсь людини. За формою голови й тiла можна було подумати, що це - мужчина невисокого зросту, немов одягнутий у довгополий фрак. Вiн стояв нерухомо i дивився кудись вдалину. На круглiй головi в нього, здавалось, був капелюх, або вiн мав великi круглi вуха. Постать була надто далеко, щоб розглядiти її детальнiше.

Збiгали секунди, тяглись хвилини, а постать все ще не рухалась...

- Чи не статуя це часом? - прошепотiв нарештi Краус.

Мак-Гардi затулив йому долонею рота, бо дивна постать трохи повернула голову.

- Гаууiii, - пролунало в нiчнiй темрявi.

Постать повiльно пiдняла руки, а з ними й фрак, пiдiгнула ноги i одiрвалась од скелi. Як примара, пiднялась у повiтря. Фрак перетворився на крила, якими вона кiлька разiв махнула. Через мить її вже не стало видно.

- Повернемось? - заїкаючись запитав Мак-Гардi.

Грубер схопився перший i побiг униз зi скелi. Вже бiля пiднiжжя гори вiн спiткнувся i з зойком упав на землю. Мимо нього, не зупиняючись, промчали Краус i Мак-Гардi.

- Допоможiть, я зламав ногу! - заволав услiд їм Грубер. Однак його супутники навiть не озирнулись. Мак-Гардi забiг просто в трясовину. Краус за ним. Земля пiт ними розверзлась; вони одчайдушно махали руками i марно шукали опори, за яку можна було б ухопитись.

Мак-Гардi почав кликати на допомогу. А Грубер тим часом рачки доповз до трясовини.

- Собаки, вас слiд було б лишити гинути, як ви хотiли це зробити зi мною! - Хапаючи ротом повiтря, вiн з великим напруженням пiдвiвся, стогнучи вiд болю, зламав з куща довгу гiлку, присунувся ближче i простягнув її Мак-Гардi. Той судорожно схопився, пiдтягнувся до берега. Вирвав гiлку у Грубера з рук i, тримаючись за кущ, пiдсунув її до Крауса. Як тiльки той вирвався з трясовини, обидва знову кинулися навтьоки.

Грубер схопив камiнь i шпурнув його їм навздогiн, потiм ще i ще...

Мак-Гардi скочив у джунглi, як людина, що зовсiм втратила розум.

Десь у кронi дерев почувся глухий удар, i одразу ж по тому вiн вiдчув сильний бiль у спинi. Потiм -знову удар. Повз його голову пролетiв круглий предмет, - камiнь, пошпурений Грубером.

- По нас стрiляють! - закричав Мак-Гардi до Крауса, ховаючись за товстий стовбур. Зiрвавши з плеча гвинтiвку, вiн натиснув на спуск. Джунглями прокотилась голосна стрiлянина.