Василий Бережной - Iстина поруч (на украинском языке)

Петро обiйшов кругом. На потилицi в Головатого побачив здоровенну гулю, покриту жовтою плiвкою. Ставши перед очима, продовжував мовчазну розмову.

"Цiкаво, як ви опанували мою мову?"

"Я заглянув у твiй мислячий апарат i позичив пам'ять".

"Не точно висловлюєтесь, - зауважив Петро. - Коли б ви позичили мою пам'ять, то я б уже її не мав".

"Я скопiював запас ваших символiв".

"Оце вiрнiше".

"Розкажи, що ви називаєте Землею", - попросив-наказав Головатий.

- О, наша Земля - чудова! - пiднесено заговорив Петро, а тодi продовжував у думцi: - Приголублена Сонцем, вона буяє зеленню суходолiв, гойдає океани, повнi риб, а над поверхнею її - прозора атмосфера, в якiй лiтають птицi, шугають апарати, створенi людиною.

"Ваше слово "Сонце" означає слiпучий диск. Що це таке?"

Петро на мить зажмурився i уявив ранок. Не думав словами, а уявляв живi картини. Ось вiн дивиться з балкона на Київ. Ще тiльки четверта година, а небо пойнялося сяйвом, на його тлi вирiзьблюється золота макiвка Софiї, а внизу темнiє зелень садiв i паркiв. Щебечуть пташки, тiнi прозорiшають, i ось на чиєсь вiкно упав гарячий промiнь!

Яскравий диск Сонця спливає вище i вище, i здається, що то й не диск, а отвiр у небi, крiзь який переливається океан свiтла, що виграє за голубою сферою...

Потiм Яворович пригадав собi луки - в мiрiадах росинок виблискує Сонце; уявив сади, обтяженi яблуками - юнак труснув стовбур (а це ж вiн, Петро, в материному саду), i на його засмаглу спину разом з краплями роси посипались яскравi Сонця...

"Так що ж таке Сонце?" - знову мовчазно спитав Головатий.

"Сонце - велика Iстина, якої не знаєте ви, хоча й живете поруч з нею", - вiдповiв Петро.

"Iстину ми вiдкрили, i образ її не диск, а хвиля".

Петро уявив дiючу модель Сонячної системи: рухається в просторi свiтна сонячна куля, а навколо неї меншi кульки - планети - Меркурiй, Венера, Земля, Марс, Юпiтер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон...

Голова спокiйно-величаво сприймала уявнi Петровi картини i схеми, потiм заронила йому думку:

"Система ця досить чiтка, але звiдки вона з'явилась у твоїй пам'ятi? В глибинах нашої мудростi таких легенд немає. Ти - феномен i будеш доброю поживою для мозку. ("Поживою?"-Петро стиснув корпус мазера). Чого по всiй твоїй структурi побiгли струми? Поживою - значить об'єктом для вивчення".

- I я хочу вивчати, - сказав Яворович.

"Яблуко яблуню?"

Петро подумав i вiдповiв:

- А хоча б i так. Адже яблуко має в собi яблуню в потенцiї.

"Якийсь могутнiй розум виткав тебе - оригiнальну загадку. Та я розгадаю, розгадаю".

- Добре, - промовив Яворович. - Тепер дайте менi уявлення про себе: хто ви i що ви, яке ваше мiсце на цiй планетi?

Деякий час вiдповiдi не було: чи Велика Голова не бажала вiдповiдати, чи, може, збиралась з думками. Нарештi Яворович одержав бiопередачу:

"Ми - центр усього навколишнього свiту, джерело i мета, першопричина i наслiдок".

"Ого!.. - щиро здивувався Петро. - Першопричина i наслiдок... А iншi народи, що живуть там, унизу? На них ви не зважаєте?"

"Подивися вдалину по колу".

Яворович почав дивитися. Спочатку нiчого, крiм сувоїв хмар i жовтої iмли, не бачив. Та ось, наче крiзь сiтку якогось величезного екрана, почали вирiзьблюватися далекi натовпи венерiйцiв - усiх отих Синiв Риби, Нащадкiв Тигра, Дiтей Грому - вони снували, наче комашня, роблячи свою буденну роботу. Петро переводив погляд все далi i бачив серед лiсiв, понад рiчками, вздовж морських берегiв скупчення їхнiх жител, - нiби пролiтав над планетою. Упiзнав i Країну Щитiв, побачив i високоволосих, якi спочатку хотiли вбити його, а згодом шанували, як посланця долi. Скрiзь, куди б не кидав погляд, помiчав дiяльних, невтомних iстот. Багато їх лiсовими стежками прямувало до Захмарної Країни, i плечi їхнi згиналися пiд тягарем нош.

"Тепер поглянь, як ми зважаємо на них, а вони - на нас, як вони виконують волю свого Великого Розпорядника.

Враз усi, де хто не був, обернулися обличчями до Захмарної Країни i вклякнули на колiна. I тi, що в селищах, i тi, що в лiсах, i тi, що в дорозi,- всi побожно опустилися на колiна.

"Та вони моляться вам, як богу! - вигукнув Яворович. - Тiльки он тi, довговолосi, не зiгнулися!.." - додав, не приховуючи радостi.

"Неймовiрно, але це так: довговолосi роботи вийшли з-пiд контролю... В них розвинувся iнстинкт до боротьби, хоча була запрограмована покора".

Роботи? Це ошелешило Яворовича. Може, з хвилину вiн стояв мовчки. Далекi обрiї затьмарились, i тепер перед його зором були самi жовтавi хмари.

"Та невже планета заселена роботами?" - скрикнув, дивлячись у напiвзаплющенi очi Голови.

"Так, усi вони - витвiр нашого iнтелекту".

"Але ж я бачив їх зблизька, це живi iстоти! - заперечив Петро. - Вони мають не тiльки розум, а й емоцiї".

"Хтось вклав у твою пам'ять примiтивне поняття про роботiв як про механiчнi допомiжнi пристрої. От i зараз ти уявляєш собi незграбнi механiзми на зразок оцього твого робота. А насправдi найдосконалiшi роботи конструкцiї, створенi на бiологiчнiй молекулярнiй основi. Так, це живi iстоти, здатнi до розмноження i удосконалення. Вони творять свою культуру точнi науки, етику, естетику, фiлософiю. Але нiхто з них, навiть найрозвиненiшi екземпляри, не знає, що вони - роботи. Трапляються окремi генiальнi одиницi, яким вдається прочинити дверi Iстини, але їх вважають божевiльними i замикають за iстиннi дверi. I чим бiльше вони гукають: "Ми роботи", тим пильнiше їх стережуть. Бо самосвiдомiсть основної маси роботiв не може сягнути такого рiвня. Це ти знаєш i по собi.

Яворович був такий приголомшений цими вiдкриттями, що в першу мить не звернув уваги на тонко замасковану iронiю Голови. Потiм змiст останньої коротенької фрази почав поступово прояснюватись у його свiдомостi. "Знаєш по собi"... Що це означає? Виходить, що вiн...

- Нiчого мене морочити! - розсердився Петро. - Я не робот, чуєш, я людина!

"Називай себе як хочеш. Але деякi можливостi в тебе навiть меншi, нiж у наших звичайних роботiв. Твiй голосовий апарат не здатний творити ультразвуки, а слуховий - їх сприймати".

"Он воно що! - аж зрадiв Петро. - Значить вони розмовляють за допомогою ультразвукiв! А я думав: нiмi..."

"Якщо бажаєш - я удосконалю твої рецептори: сприйматимеш найширший дiапазон звукових хвиль, бачитимеш iнфрачервону i ультрафiолетову гаму променiв. I це буде моя вiдповiдь тому, хто тебе прислав, твоєму авторовi".

- Дивуюсь я, - спокiйно, з гiднiстю промовив Яворович, - невже отакий могутнiй розум не може осягнути тiєї iстини, що Всесвiт не обмежується однiєю планетою, що живуть i розвиваються iншi цивiлiзацiї...

"Ти вагаєшся. Твоя пам'ять - мозаїка. Дуже сильний iнстинкт самозбереження. Заспокойся: втручатися у твою бiологiчну схему я не буду, так навiть цiкавiше, авжеж цiкавiше. А тепер я мушу весь свiй об'єм спрямувати на iнше".