Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)

"Ну, ти ж i придумаєш!" -- сказав капiтан i заговорив про щось iнше.

Але наступного дня, коли вiн дивився зi своєї заскленої вежi на гамбурзький порт i бачив, як до гаванi одне за одним входять судна "Буря", "Наполеон", "Хай щастить" i "Королева Луїза", йому згадалася дружинина думка, i весь наступний тиждень вiн раз у раз ловив себе на тому, що пробував скласти фразу з назв прибулих суден.

Коли буксири пiдводили до причалiв гамбурзькi пароплави "Моряцький привiт" та "Бургомiстр Росе", капiтан мурмотiв: "Моряцький привiт бургомiстровi Россу!"

Коли привели для ремонту пожежнi судна "Нiч" i "Свiтло", вiн посеред дiлової розмови раптом сказав: "Крiзь нiч до свiтла!" Судновласники, з якими вiн саме розмовляв, здивувались i не знали, що й подумати.

Мало-помалу отаке складання фраз зробилось у нього невiдчепною звичкою, i найкумеднiше було те, що весь персонал гамбурзького порту заразився нею. Коли одного дня на верфi поставили ремонтувати великi крановi судна "Воля", "Сила" i "Влада", докери, смiючись, гукали: "Воля дає силу i владу!"

Коли бiля митного причалу пришвартувалися пасажирськi пароплави "Зiрка", "Рiо", "Промiнь" та "Одеса", митники перемовлялися з усмiшкою: "Зiрка над Рiо, промiнь для Одеси!"

Зрештою таким складанням фраз заразилося все мiсто, i ще нiколи мореплавських повiдомлень у газетi не читали так пильно, як тодi, коли кожен гамбуржець намагався скласти фразу з назв прибулих суден.

I ось настала пора спустити зi стапелiв нову серiю буксирiв. Усе було готове для цього. Тiльки назв новим бiлим пароплавчикам iще не дали. Не могли вирiшити: дати їм назви мiст, чи квiток, чи риб. Тому питали думки в кожного. Мiж iншим, спитали й капiтана порту Арнольда Рiкмерса. I капiтановi згадалося те, що придумала його дружина.

"Панове, -- сказав вiн. -- Ви знаєте, що наше мiсто вже два тижнi розважається, складаючи з назв прибулих кораблiв цiлi фрази. Знаєте й те, що найбiльш вдалими з них розважають гостей мiста, коли катають їх по гаванi. Зробiть же людям приємнiсть -- полегшiть їм таке складання. Назвiть буксири "Для", "За", "На", "Пiд", "Перед", "I", "Та", "Або". Це буде одна з принад нашого порту".

Керiвники буксирного пароплавства сторопiли. А потiм гучно зареготали. Всi вони були в тому вiцi, коли чоловiки знову починають читати казки та розважатись кумедними iграми, а тому сприйняли капiтанову пропозицiю цiлком серйозно.

Того дня, коли мали "хрестити" буксири, половина мiста, як звичайно, була в порту. Як то завжди буває пiд час спуску кораблiв на воду, безкоштовно частували пивом, копченими ковбасами й гамбурзькою юшкою з вугрiв. Тiльки саме "хрещення" було для всiх глядачiв величезною несподiванкою.

Тео, дружина капiтана. порту, розбила пляшку шампанського об форштевень першого буксира й голосно вигукнула: "Називаю тебе "Крiзь". Люди здивувались, А коли панi Теодора Рiкмерс оголосила iншi назви, по черзi вигукуючи: "Називаю тебе "I", називаю тебе "Без", називаю тебе "Бiля", -- всi стали перезиратись i перемовлятися: "Химернi "хрестини", еге?"

Та декотрi вже зрозумiли, нащо буксирам дають такi дивнi назви, i вiдтодi цi люди щодня приходили в порт дивитись, як прибувають судна. I четвертого дня пiсля спуску буксирiв на воду це завзяття було винагороджене. Бо два буксири саме втягували до гаванi два пароплави. Один називався "Мiсто Бремен", другий -- "Широкий шлях". Для цих пароплавiв капiтан порту вiдрядив буксири "Через" i "Є". Отож люди, що стояли на причалах iз великими бiноклями в руках i читали по порядку цi назви, складали їх у фразу: "Через мiсто Бремен є широкий шлях". А прочитавши, захоплено смiялись, передавали бiноклi сусiдам i виспiвували на весь голос: "Через мiсто Бремен є широкий шлях!"

"Гамбурзький ранковий вiсник" надрукував цю фразу наступного дня на першiй сторiнцi. Ще там було зазначено, що iдея пана Арнольда Рiкмерса "просто чудова" i що складання фраз iз назв щойно прибулих суден напевне принадить до Гамбурга дуже багато туристiв.

Капiтана Рiкмерса потiшила ця похвала в газетi, i вiдтодi вiн часто приходив додому ранiше та обговорював з дружиною список кораблiв, що мали прибути наступного дня до порту. I майже щодня їм щастило скласти з тих назв фразу. Правда, не всi вони бували такi гарнi, як першого дня. А проте бували приємнi несподiванки, i не минало дня, щоб на пiрсах та причалах порту не юрмилось пiвсотнi, а то й сотня людей з бiноклями, що спостерiгали прибуття пароплавiв. Дiйшло до того, що декотрi готелi в гаванi вивiсили оголошення: "Кiмнати з видом на прибуття суден. Видаються позичкове бiноклi".

Одної весняної недiлi, коли до гаванi насунули сотнi цiкавих, капiтановi порту пощастило скласти навiть невеличкого вiршика:

В Амстердам через Гавану

Шлях iз Рiо капiтану.

Ця заримована фраза так потiшила гамбуржцiв, що вони гучним радiсним криком вiтали вервечку суден, якi повiльно входили до гаванi. А коли ще й капiтан порту з'явився на другому поверсi своєї заскленої вежi, вони замахали йому руками й залунали оплески. "Ранковий вiсник" другого дня надрукував цiлу статтю з заголовком: "Гамбург ушановує капiтана порту".

Тi фрази, що їх капiтан Рiкмерс складав iз назв кораблiв та буксирiв, стали незабаром однiєю з дивовиж Гамбурга, i йому часом навiть надавали в розпорядження те чи iнше судно, щоб вiн мiг скласти таку фразу для якихось надзвичайних гостей.

Капiтан iз дружиною виявляли в цьому неабиякий хист. Наприклад, одного дня, коли по гаванi катали ста двадцятьох учителiв давньогрецької мови, учасникiв з'їзду, вони спромоглися навiть скласти рядок гекзаметра, i то з самих назв пароплавiв, не скориставшись навiть буксирами. Товариство викладачiв грецької мови за це нагородило його пам'ятним знаком з написом "За Елладу", який. присуджується тiльки раз на рiк.

За час своєї служби капiтан Рiкмерс одержав ще багато орденiв та iнших вiдзнак; крiм того, його обрали почесним громадянином Гамбурга й Амстердама та членом "Товариства нiмецької мови".

Та не треба думати, що за складанням таких фраз вiн занедбував свої капiтанськi обов'язки. На службi вiн був дуже точний i сумлiнний, i коли був зайнятий важливiшими справами, то часто пропускав навiть чудовi нагоди скласти фразу. Але час вiд часу однаково складав щонайзабавнiшi фрази i таким чином спонукав майже всiх гамбуржцiв так цiкавитися своїм портом, як iще нiколи.

Коли капiтан Рiкмерс у шiстдесят п'ять рокiв пiшов на пенсiю, весь Гамбург сумував, прощаючись iз ним. Усi газети надрукували статтi, в яких висловлювали жаль, що його не буде, а бургомiстр iз сенатором вiддали йому офiцiйний прощальний вiзит, коли вiн востаннє порядкував життям величезного гамбурзького порту зi своєї заскленої вежi.

Новий каштан порту був чоловiк молодий i честолюбний; вiн не любив забавок i домiгся, щоб усi тридцять буксирiв перейменували й не складали бiльше нiяких фраз. Вiдтодi буксири називались уже не "Вiд", "Iз", "До", "Пiсля", а "Обов'язок", "Вiрнiсть", "Честь", "Обачнiсть" та "Завзяття".

Але "Спiлка християн-мореплавцiв" дбайливо зберегла таблички з давнiми назвами, i коли капiтан Рiкмерс зi своєю дружиною Теодорою святкували золоте весiлля, молодi матроси склали з таких табличок вiтання подружжю в садку перед капiтановим будиночком.

А коли капiтан у вiсiмдесят рокiв помер, за його труною йшли тисячi гамбуржцiв i його могилу теж прикрасили табличками, їх i досi можна побачити на одному гамбурзькому кладовищi. А на надгробку є такий напис:

Капiтана, що пiд дубом

Цим високим спочиває,

Як людину добру й мудру

В мiстi кожен пам'ятає.

Скiнчивши оповiдку, прадiдусь прихилив останню табличку до стiни й сказав:

-- А тепер допоможи поставити їх назад за шафку!

Я пiдвiвся з купи стружок i почав подавати таблички прадiдусевi, а той запихав їх за шафку. За роботою ми розмовляли про дядька Арнольда та його фрази.

-- А як ти гадаєш, -- спитав прадiдусь, -- якого буксира найчастiш уживав дядько Арнольд складати фрази?

-- Мабуть, буксира "I"!

-- Точно! А як ти вгадав?

-- Бо наш учитель каже, що ми вживаємо це слово в. шкiльних творах надто часто.

-- А чому, як ти гадаєш?

-- Бо воно всюди пiдходить!

-- Звичайно, пiдходить. I я тобi поясню чому: бо словом "i" можна поєднати найнеймовiрнiшi речi. Наприклад, можна спокiйно сказати: "Корона i маринований оселедець". Або: "Комар i носорiг". Або: "Парасолька й сiм омарiв". А спробуй-но те саме iз словом "або". Звучатиме зовсiм не так: "Корона або маринований оселедець". Так нiхто не скаже. Та й "Парасолька або сiм омарiв" -- теж не звучить. Тiльки слiвце "i" може з'єднати що завгодно й з чим завгодно. Iншi маленькi слiвця -- вужчi фахiвцi. Однi стосуються тiльки часу, як наприклад, "поки" чи "коли", iншi -- мiсця, як-от: "тут", або "там", або "сюди" чи "туди". А декотрi наводять причину.

Прадiдусь уже запхав за шафку табличку й випростався, закректавши.

-- В моїх лiтах навiть нахилятись важко, -- зауважив вiн. -Сядьмо тепер та повiршуймо трохи.

-- Добре, прадiдусю! Може, про всiлякi слова, якi є на свiтi?

-- Згода, Хлопчак, -- сказав прадiдусь i, випнувши нижню губу та примруживши очi, взяв чисту дошку.