Читать книги » Книги » Детективы и Триллеры » Исторический детектив » Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос

Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос

Читать книгу Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос, Сомоса Хосе Карлос . Жанр: Исторический детектив.
Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос
Название: Печера ідей
Дата добавления: 19 декабрь 2024
Количество просмотров: 116
(18+) Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних просмотр данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕН! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту для удаления материала.
Читать онлайн

Печера ідей читать книгу онлайн

Печера ідей - читать онлайн , автор Сомоса Хосе Карлос

Афіни класичної доби. Трагічно гине талановитий юнак Трамах, учень платонівської Академії. Його наставник Діагор упевнений, що смерть не випадкова, і звертається по допомогу до відомого розгадника таємниць Геракла Понтора. Долаючи розбіжності щодо способу пізнання Істини, вони виявлять темний бік Афін, що похитне їхні переконання.

Тим часом перекладач давньогрецького твору дізнається про таємничу смерть свого попередника і починає власне розслідування. Яке ж послання йому приховує давній текст?

Перейти на страницу:

— Чому?.. Чому?.. Чому?..

Тоді Перекладач сказав:*

__________

<sup>* — Текст незавершений!</sup>

<sup>— Чому ти так кажеш? — запитує Монтал.</sup>

<sup>— Бо він закінчується словами: «Тоді Перекладач сказав…»</sup>

<sup>— Ні, — відповідає Монтал і якось дивно дивиться на мене: — Текст завершений.</sup>

<sup>— Ти хочеш сказати, що ще десь є приховані сторінки?</sup>

<sup>— Так.</sup>

<sup>— Де?</sup>

<sup>— Тут, — відповідає він, знизуючи плечима.</sup>

<sup>Схоже, його потішає моє збентеження. Ураз він запитує:</sup>

<sup>— То ти знайшов ключ до твору?</sup>

<sup>Я замислююсь на якусь хвилю, а тоді невпевнено бурмочу:</sup>

<sup>— Може, це вірш?..</sup>

<sup>— А що значить цей вірш?</sup>

<sup>Я відповідаю по хвилі:</sup>

<sup>— Що істину неможливо пізнати розумом… Або що істину важко знайти…</sup>

<sup>Монтал видається розчарованим.</sup>

<sup>— Нам і так відомо, що Істину важко знайти, — зауважує він. — Цей висновок <i>не може</i> бути Істиною… адже в такому разі Істина була б <i>нічим</i>. А щось мусить бути, чи не так? Тож скажи мені: яка кінцева ідея, у чому полягає ключ до тексту?</sup>

<sup>— Не знаю! — кричу я.</sup>

<sup>Монтал усміхається, але усмішка його гірка.</sup>

<sup>— Може, ключ — це твоя досада? — каже він. — Той гнів, який ти зараз почуваєш до мене?.. Чи та насолода, якої ти зазнав, коли уявляв собі, як розважаєшся з гетерою?.. Чи той голод, який ти відчував, коли я барився з їжею?.. Чи надто повільна робота твоїх кишок?.. Може, це і є єдині ключі? Навіщо шукати їх у тексті? Вони — у наших власних тілах!</sup>

<sup>— Перестань гратися зі мною! — кричу. — Я хочу знати, як ця книжка пов’язана з віршем мого батька!</sup>

<sup>Монталове обличчя набирає серйозного виразу, і він, немовби читаючи, проказує втомленим голосом:</sup>

<sup>— Я вже казав тобі, що цей вірш написав Філотекст Херсонеський, фракійський письменник, який у зрілому віці жив у Афінах і відвідував Платонову Академію. На основі власного вірша Філотекст витворив ейдетичні образи «Печери ідей». На обидва ці твори його надихнули реальні події, що сталися в той час у Афінах, а саме — колективне самогубство членів секти, схожої на ту, що описана в книжці. Цей випадок справив на Філотекста сильне враження, він бачив у ньому доказ того, що Платон помилявся: що насправді ми, люди, вибираємо зло не через незнання, а підпорюючись внутрішньому пориву, чомусь недовідомому, що ховається в кожному з нас і чого не можна ні пізнати розумом, ні пояснити словами…</sup>

<sup>— Але ж історія довела, що Платон мав рацію! — із запалом вигукую. — Люди нашої доби — ідеалісти, які присвячують себе роздумам, читанню та пошуку прихованого змісту в текстах… Серед нас багато філософів і перекладачів… Ми твердо віримо в існування Ідей, яких не можемо сприйняти відчуттями… Містами правлять найкращі з нас… Жінки й чоловіки працюють в однакових царинах і мають однакові права. У світі панує мир. Насильство цілковито викорінено і…</sup>

<sup>Вираз Монталового обличчя дратує мене. Я уриваю свою емоційну промову й запитую:</sup>

<sup>— Що таке?</sup>

<sup>Глибоко зітхаючи, із почервонілими й вологими очима, він відповідає:</sup>

<sup>— Це одна з тих речей, синку, які Філотекст задумав довести своїм твором: світ, який ти описуєш… світ, у якому ми живемо… наш світ… <i>не існує</i>. І, ймовірно, ніколи не існуватиме, — каже він і похмуро додає: — Єдиний світ, що існує, — це світ того твору, який ти переклав: післявоєнні Афіни, місто, виповнене божевіллям, екстазом та ірраціональними чудовиськами. Саме цей світ <i>реальний</i>, а не наш. Саме тому я попередив тебе, що «Печера ідей» впливає на існування світу…</sup>

<sup>Я пильно дивлюся на Монтала. Здається, він говорить серйозно, хоч і всміхається.</sup>

<sup>— Тепер я бачу, що ти справді геть божевільний! — кажу я йому.</sup>

<sup>— Ні, синку. Пригадай лишень.</sup>

<sup>Раптом усмішка його стає добротливою, так, наче ми ділимо з ним одне спільне горе. Він каже:</sup>

<sup>— Пам’ятаєш, як у сьомому розділі Філотекст побився об заклад із Платоном?</sup>

<sup>— Авжеж. Платон стверджував, що неможливо написати книжку, яка б містила всі п’ять ступенів пізнання. Але Філотекст засумнівався в цьому…</sup>

<sup>— Саме так. Отож: «Печера ідей» — це результат їхньої суперечки. Завдання видавалося Філотекстові вкрай складним: як написати твір з усіма п’ятьма платонівськими ступенями пізнання?.. Якщо пригадуєш, перші два — прості: це ім’я, тобто назва речі, і визначення — наші слова, які стосуються цієї речі. Обидва вони є в будь-якому звичайному тексті. Але третій ступінь, образ, уже становив проблему: як створити образи, що не були би простими визначеннями, як надати форми істотам і речам поза писаним словом? Тоді Філотекст вигадав ейдезис…</sup>

<sup>— Що? — не ймучи віри, перебиваю його. — «Вигадав»?</sup>

<sup>Монтал киває із серйозним виразом.</sup>

<sup>— Ейдезис — це Філотекстів винахід. Завдяки йому образи стали вільними, незалежними… більше не зв’язаними тим, що написано, — тепер їх обмежувала тільки уява читача… Якийсь розділ, наприклад, міг приховувати образ лева або дівчини з лілією!..</sup>

<sup>Я усміхаюся, слухаючи його нісенітниці.</sup>

<sup>— Тобі не гірше за мене відомо, що ейдезис — це художній засіб, який застосовували деякі грецькі письменники…</sup>

<sup>— Ні! — нетерпляче уриває мене Монтал. — Філотекст вигадав його виключно для потреб цього твору! Дослухай мене до кінця, і ти все зрозумієш!.. Отож, проблема з третім ступенем була розв’язана… Однак лишалися ще два найважчі рівні… Як досягнути четвертого, пізнавальної бесіди? Очевидно, потрібен був голос <i>із-поза</i> тексту, голос, який «бесідував» би про те, що читає читач… персонаж, який спостерігав би за розвитком сюжету з відстані… Цей персонаж не міг бути сам-один, адже четвертий ступінь вимагає певного діалогу… Отже, потрібні були щонайменше дві дійові особи <i>поза</i> твором… Але хто це мав би бути і як пояснити читачеві їхню появу?..</sup>

Перейти на страницу:
Комментарии (0)